Костянтин Киріце - Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце

руки акробата впевнено вхопилися за одну з мотузок на колоді, і тіло перетворилося на звичайний маятник.

— Ну, бачиш! — кинувся Тік до бравого любителя закладатися. — Що ти тепер скажеш? Тепер бачиш!.. Покажи мені ще когось, крім мене й Урсу, хто може зробити таке. Ти навіть не знаєш, як називається ця фігура! «Політ кажана», ось як!

Але малюка так налякало побачене, що він не міг повністю сприйняти Тікові слова. А оскільки страх має здатність швидко переконувати, то хлопчина принаймні половину з похвальби свого товариша взяв на віру.

— Дивись, якщо хочеш, — провадив далі Тік, — я за одну мить буду біля Урсу. Що, думаєш, мені страшно?

Правда, не за одну мить, а за кілька Тік був таки біля Урсу. Не для того, щоб повторити цю фігуру, а тому, що чорнявий рум’яний хлопець почав трясти мотузку, на якій висів Урсу, і подавав знаки спускатися. Велетень спустився на землю так швидко, що майже всім глядачам здалося, ніби він упав. І лиш один-однісінький з усіх прожогом, мов ласочка, метнувся до Урсу. Це був не хто інший, а Тік. Йому пощастило, бо він устиг почути кілька слів, які Дан, смаглявий рум’яний хлопець, загадково прошепотів відчайдушному акробатові:

— …Нас скликає Віктор. Під каштаном біля водограю. Іди й швидко перекажи дівчатам.

Данів наказ перетворив Урсу на блискавку, а Тіка на блискавочку, якщо можна так сказати. Глядачі, вражені швидкістю Урсу, розступилися, даючи йому дорогу, по ній тріумфально промчав і Тік. А коли вони обидва, мов ракети, вискочили до воріт, які захищав феноменальний Сергій, перед Тіком з’явився м’яч, посланий невідь-звідки і ким. Малий шибеник у пориві найвищого натхнення на повному бігу несподівано вдарив м’ячем по воротах. Сергій навіть поворухнутися не встиг, тільки й почув, як м’яч просвистів у нього над вухом. І враз Тік, усвідомивши, що він зробив, зупинився під радісні вигуки, геть забувши про Урсу. Для початку він ще раз презирливим поглядом окинув Сергія, потім глянув на присутніх, приголомшених тим, що сталося, шукаючи бравого любителя закладів. Тік був настроєний коли й не роздягнути зовсім зухвалого малюка, то принаймні скинути з нього шкарпетки. Тобто роззути його, бо ж ще нікому не вдавалося скинути шкарпетки, не скинувши взуття.

— Ненечко, який класний гол я забив! — вихвалявся Тік. — У всіх аж подих сперло! Ну, скажи, анатомічна схемо! Ти й досі вважаєш, що я тільки хвалюся? Подивись на Сергія!

Здивований і спантеличений таким ударом, Сергій залишив ворота. Так собі гадав Тік, але це була тільки половина правди. Друга полягала в загадкових словах, що їх сказав воротареві довгов’язий хлопець, якому Тік придумав прізвисько — Трясогузка.

— Черешняки знову збираються. Що робитимемо, Сергію?

Сергій роздумував тільки мить. І одразу ж відповів Трясогузці:

— Я ще покручуся тут, а ти… Де вони збираються?

— На своєму місці, під каштаном біля водограю.

— Чудово!.. Як, ти й досі не збагнув? Вони під каштаном… а ти — на каштані, бовдуре! Бігом!

3

Урсу зупинився так раптово, що ледь не полетів сторч головою. Він побачив перед собою на лаві, що ховалася в затінку каштана, двох дівчат. Одна чорнява, майже бліда, з довгими косами, які звисали на грудях, з мрійливими, спокійними очима; друга білява, з підстриженим по-хлоп’ячому волоссям, допитливими очима, різкими впевненими рухами, з деякою різкістю і в голосі, і в поведінці, на відміну від своєї лагідної подруги. З першого погляду вони були цілковитою протилежністю одна одній.

Білява дівчина, котрій дуже личило її ім’я Лучія, холодно глянула на онімілого посланця:

— Ти ніби потрапив під циклон з Японського моря. Що сталося?

Урсу уникав її погляду. Трохи розгубившись, він пробурмотів:

— Дан сказав, що Віктор має, нарешті, карту…

Обидві дівчини здригнулися водночас. Марія, чорнява, з довгими лискучими косами, спритно зіскочила з лави.

— Карта! — Це слово на мить пробудило її з замрії. — Лучіє! Ти розумієш?

Лучія враз перемінилася. Вона стала сувора, педантична, мов невпевнена вчителька:

— Послухайте мене хвильку і не втрачайте рівноваги. Я займатимусь третинним періодом. Сама ж дуже швидко й поставлю все на місце. Четвертинний… якщо ви нічого не маєте проти… я могла б скопіювати разом з Даном.

Розгублена Марія спробувала запротестувати:

— Лучіє! Ти хіба не розумієш, що…

— Розумію, навіть дуже добре розумію. Думаю, що ти не розумієш. Бо дуже швидко падаєш духом. Дивись, аби ти була спокійна, я обіцяю, що допоможу Урсу, якщо йому, звісно, потрібна буде моя допомога. Карту четвертинного періоду досить добре відтворено в підручнику. Сергію! У тебе є при собі підручник?

При цих словах Лучія повільно, майже ліниво повернула вбік голову. Там, на краєчку лави, сховавшись за молоденькою тополею, Сергій уважно читав якусь книжку, чи, точніше, як дуже швидко збагнули троє черешняків, вдавав, ніби заглибився в читання. Розлючений, що його так швидко викрили, невдаха-шпигун гаркнув на неї:

— Нема в мене ніякого підручника, а якби навіть був, то все одно я не дав би його вам. Отак!

Коли Сергій зник у юрбі учнів, Лучія почала докоряти своїм друзям:

— Ми й досі після стількох випадків не зрозуміли, що треба бути обережнішими, коли йдеться про експедицію. Невже до вас і досі не дійшло, що Сергій і вся його група стежать за кожним нашим кроком? Якщо ми неспроможні оберегтися від них, то обговорімо наш план на класних зборах.

Урсу й Марія похнюпилися. Марія спитала — радше сама себе:

— Невже він щось чув? Я не вірю…

Невдоволення не полишало тільки Лучію. Вона мала один принцип, до якого прагнула привчити й решту своїх товаришів: аби