Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

в пошуках крихітної намистини.

— Ти що — не лише статуту не відкривала, а й усю промову директорки на співбесіді прослухала? СВІТ — Середовище Втілення І Трансформації… Заради богів — знайшла?

За півхвилини Рен відчинила двері й переможно продемонструвала Заксові кулон:

— А знайшла!

Намистина блискотіла, хоча запилюжена чорна стрічка свідчила, що Рендалл Савітрі не надто піклувалася про долю свого СВІТу останні півроку.

— Тоді ходу. — Хлопець нетерпляче постукував кісточками пальців по брунатній оббивці дверей. — Директорка мала б тебе просто відправити додому сьогодні. Але ні, їй, як завжди, забаглося втілити спонтанну вигадку.

— А що, маєш паскудні стосунки з нею?

Хлопець смикнув плечима замість відповіді. За всю дорогу назад він не зронив ані слова. Мабуть, книга видалася шалено цікавою.

* * *

Після того як Брама пропустила їх без в’їдливих коментарів, а надміру дратівливий студент покинув Рендалл просто посеред подвір’я Академії, вона відчула неймовірне полегшення.

Дівчина роззирнулася. На землі лежала тінь головного корпусу, який скидався на творіння схибленого архітектора без натяку на єдиний художній задум. Перед входом блискотів фонтан, оточений півколом лавок. Обабіч пірнали в зарості широкі алеї. І, як на зло, жодних дощок оголошень.

— Вибач. — Рен зупинила студентку, котра здалася їй найприємнішою. — Чи не підкажеш, де зараз лекція в першокурсників?

Дівчина — зовсім підліток з вигляду — відказала геть не приязно:

— Тут немає першокурсників.

— А куди ж мені тоді? — Рен остаточно розгубилась.

Студентка вже розвернулася на низьких підборах і покрокувала далі, але за кілька секунд обернулась, аби запитати:

— Ти новенька?

Зовсім ]]> новенька?

— Так. Сьогодні перший день… Мене звуть Рендалл Савітрі!

— Не варто представлятися. Я не запам’ятаю — вас тут забагато. — Дівчина неуважно погладила своє волосся, зв’язане у два хвостики, які вибивалися з-під відрослого каре. — Хочеш, то йди зі мною. Посидиш на занятті, а опісля знайдеш директорку і розпитаєш про розклад.

— Дякую. Я вже думала, що мені ніхто не допоможе.

— Тобі ніхто й не допоможе, — осміхнулася студентка. — Я Нікта Ромі. Ходімо, пара вже почалась, а на заміні зануда Нут — вона ненавидить спізнення!

* * *

На навчальну аудиторію приміщення, куди вони прийшли, скидалося найменше. То була півкругла кімната з високою стелею та вікнами в два людські зрости, без парт і стільців, зате з купою прозорих сфер, яка здіймалася в центрі й дивом не розвалювалася.

— Яка пара взагалі? — пошепки спитала дівчина в Нікти.

— Вирощування мрій. Практичне.

Супутниця діловито протиснулася вперед через юрбу студентів, здобрюючи свій рух бурмотінням «та дайте пройти!».

Рен вирішила робити все те, що й міднокоса Ромі, та ловила на собі здивовані погляди. Без форми Академії злитися з гуртом не вдавалося.

Нікта з безпосереднім виглядом підійшла до сфер, узяла навмання одну з них і, мимохідь уклонившись викладачці, повернулася до однокурсників. Та щойно Рен теж вийшла вперед, як сувора на позір професорка торкнулась указкою її плеча й заплющила очі, наче силкувалася пригадати щось.

— Студенти! — щойно указка здійнялася вгору, запала тиша. — Це ваша нова однокурсниця, Рендалл Савітрі. Сьогодні вона нарешті розпочне навчання.

Рен не знала, чи варто їй щось казати, тому лише окинула поглядом юрбу і непомильно запримітила невисокого хлопця в прямокутних окулярах, ранкового велосипедиста. Студент, очевидно, теж пригадав зіткнення, бо його обличчя скривила презирлива міна і він зашепотів щось до хлопців поруч.

— Зіґфріде, прошу зберігати тишу! — гримнула викладачка. — Савітрі, а чого ви стовбичите? Можете йти.

— Гей, Савітрі… — Хлопець, названий Зіґфрідом, щось прошипів їй услід, але дівчина не розчула. Та, правду кажучи, їй не дуже й хотілося.

Натомість Рен озирнулася на професорку Нут, подумки порівнюючи її з директоркою, володаркою такого ж смоляного, тільки значно довшого волосся та владного голосу.

— Пані Лакшмі не зможе провести заняття, проте практичне все одно відбудеться. — Викладачка постукала указкою по сферах, і вони відгукнулися дзенькотом. — Прошу всіх, хто досі гаяв час, узяти обладнання і вкласти в нього

одну просту мрію ]]> . Наголошую спеціально для Ромі: одну, а не безліч! Після цього обміняйтесь обладнанням із партнером. Мрія повинна бути здійсненною ]]> , Нортоне. — Дівчина помітила віддалік ще одного нового знайомця. — Завдання — побудувати схему і показати мені. Запитання?

Студенти мовчали. Рен зраділа: вона зналася на роботі з мріями ще з часів коледжу. Адже їй доведеться наздоганяти з усіх предметів…

— Отже, згрупуйтесь по двоє. — Професорка взяла зі столу список. — Діке — Зіґфрід, Тесс — Ашторет, Ньєрд — Персей, Савітрі — Нортон, Ромі…

— Пані професорко! Який сенс ставити мене в пару з новенькою? Вона ж уперше.

— Вона прийшла на практичне, інше мене не цікавить. Маєте що заперечити, Нортоне?

Крижаний тон викладачки вмить змусив хлопця притлумити всі претензії. Він неохоче підійшов до Рен і простягнув руку:

— Вашу мрію, Савітрі.

— Прошу. — Дівчина простягнула «обладнання». — Вашу, Нортоне?

— Це якесь знущання, що мені вдруге за день трапилася

ти ]]> , — буркнув він і тицьнув сферу в руки Рен.

— Знаєш, із таким ставленням тобі не вдасться виконати завдання. Я на цьому трохи знаюся.

— Не треба тільки мене повчати. Тут задосить охочих на це.

Рендалл відвернулась і відійшла до вікна. Знала добре: перш ніж братися за чужі мрії, потрібно налаштуватися на добрий лад, а в рудого студента була на диво неприємна аура. А от його сфера повнилася теплим світлом. Дівчина заплющила очі і, перш ніж вибудовувати схему, спробувала зазирнути всередину й торкнутися того, що ховалося в душі Закса Нортона.

Там, у глибині, яскріло щось невловне. Сенс вислизав, як самотній листок у вихорі. Перед внутрішнім зором Рен пролітали пишні зали й озивалися лункі кроки. Дзвеніли танець і розсипи іскор у волоссі. Руде волосся