Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 3. Крилатий подарунок

На вулиці було холодно, але безвітряно, дихалося легко, тому я вирішила пройтися по академічному парку. Всюди світили магічні ліхтарі, освітлюючи кожну доріжку і стежку. Я не поспішаючи прогулювалася вздовж великих соснових дерев, насолоджуючись їх запахом. Зовсім скоро Новий рік, мандарини, веселощі. Обов'язково поїду додому. Сподіваюся хоча б зараз не будуть читати мені нотації з приводу мого навчання і відсутності нареченого.

Ні, ну правда. Ніби світ клином зійшовся на мені, я ж не єдина дочка в сім'ї, ось нехай і видають заміж когось із молодших. Марі вже щосили цікавиться хлопцями. Впевнена, що після Різдвяного балу вона обзаведеться натовпом залицяльників. У неї і зараз повно шанувальників серед сусідських хлопців, а до такої події, як бал в Королівській резиденції, вони з мамою підготуються грунтовно. І мені лише залишається поспівчувати чоловічій половині гостей, сестра однозначно буде сяяти.

Про це я думала з якимось прихованим смутком. Звичайно і мені хочеться, щоб на ммою персону звертали увагу і захоплювалися. Але я боюся, що мене можуть банально продати, як старшу спадкоємицю роду. Таке вже практикувалося. Тому-то я і втекла в академію, хоча у мене і був не надто сильний дар цілителя і стихія вітру. Таких як я чимало, і мені довелося пробиватися з усім можливим завзяттям, доводити, що я зможу. Саме завдяки моїй наполегливості мене помітили і взяли на навчання.

І ось я вже адептка другого курсу з розвиненою магією повітря і зачатками магії води, як з'ясувалося. Погодьтеся, вже не так і погано.

З такими позитивними думками я і продовжувала йти вздовж сосен і ялинок. Тиша розслабляла, а легке потріскування снігу створювало ілюзію якоїсь казкової подорожі. Мені здавалося, що геть за тим поворотом на мене чекає диво. Не знаю яке саме, але воно обов'язково зі мною станеться. Ось тільки стежка все продовжувала бігти, повороти змінювали один одного, а в житті моєму не було ніяких змін.

Та тільки-но я так подумала, як з-під чергової ялинки на мене вилетіла коробка. Подарункова. Ні, я багато бачила в нашому світі магії, але щоб коробка, та ще й з крильцями. Я зрозуміло поступилася їй дорогу, а то ще зіб'ється зі шляху. Але вона не поспішала відлітати, зробила біля мене кілька кіл і завмерла, посмикуючи крильцями прямо перед моїми очима.

- Малюк, ти загубився? - я простягнула руку, і Крилатік звалився на неї. Я оглянула коробку в пошуках записки, може мені вдасться визначити для кого вона, але на жаль, - І що мені тепер з тобою робити? - зверталася я до Крилатика, але питання адресувала собі. Вирішено. Віднесу коменданту гуртожитку, може підкаже, як в таких випадках діяти. Сховала малюка під курточку, щоб не змерз, і відправилася в зворотній бік.

Дійшла я швидко і без пригод. Попрямувала прямісінько до кімнати коменданта і коротко постукала. Двері мені відкрили практично одразу ж:

- Що вам потрібно? - жінка не виглядала дружелюбно, але іншого вибору у мене все одно не було, тому я ризикнула запитати:

- Я тут знайшла крилатий подарунок, - витягла малюка, показуючи, але мене грубо перервали:

- Вітаю. Але до чого тут я? - ох, як же с нею важко.

- На ньому немає ні картки, ні підпису. Що з ним тепер робити?

- А мені звідки знати? Ваш подарунок, Вам і вирішувати.

- Але ... Він не мій, я його знайшла, кажу ж, - вже десять раз пошкодувала, що вирішила до неї звернутися.

- Помиляєтеся. Це не Ви його знайшли, а він Вас. Вісник нікому крім господаря і адресата не дається в руки, - це ще що за новина?

- Якщо я не господарка, тоді ...

- Ага, кажу ж - вітаю. Адептка, якщо у Вас більше немає питань, тоді попрошу Вас ...

- Більше немає. І... спасибі. Вибачте, - я поспішила піти, мабуть відвернула коменданта від чогось важливого, ось вона і злиться. Зазвичай жінка більш чуйна.

Я взяла Крилатика зручніше і поспішила до себе в кімнату. І що мені тепер з ним робити? Це питання я і поставила подарунку, поклавши його на стіл. Відповіддю мені послужив стрибок і помах маленьких крилець. Який він кумедний! Але варто було йому трохи нахилитися, як з нього на мене посипалася якийсь пилок.

- Апчхи! - це ще що таке? Я заглянула в коробку, але там була лише порожнеча, оглянула себе з усіх боків, але і тут нічого не побачила. І що це за жарт такий? Я знизала плечима і сховала подарунок в шафу. Його не можна залишати ось так - ще змахне крильцями який-небудь пляшечку з зіллям, а мені потім розбирайся.

Десь неподалік

- Він знайшов її! - я ледь не впав з крісла, коли отримав повідомлення від вісника про доставку.

- Так швидко? - Деліріан здивовано подивився на мене.

- Сам у шоці. Але помилки бути не може. Сам знаєш.

- Дракониця так близько? Їх же немає в цій академії.

 

- Може це і не дракониця. Парою може бути хто завгодно.

- У кожного з нас, але не у тебе. Ти володієш всіма аспектами магії, включаючи стихії, хто ще може виявитися твоєї парою?

- Тут ти швидше за все правий. Але тоді що вона забула в людській академії? Або не тут? Тільки вісник полетів не так давно. Помилки бути не може.

- Я не в курсі, друг. Треба шукати, якщо сама не прийде.

- Треба шукати ... - луною повторив я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно