Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 3

Лілія сиділа на кухні. Її руки обіймали червону чашку, де парував чорний чай. Вона заварила його декілька хвилин тому та вже хотіла пити, але солодкі думки, що сама цієї хвилини палає один із кіосків свекрухи не давали їй цього зробити.

Дівчина знала, що всі підозри впадуть на неї, адже вона відверто погрожувала матері свого чоловіка. Проте їй не вдасться довести її причетність, хоча саме руда приклала до цього свої бліді руки.

Магазин підпалили з наказу дівчини, а виконав таку забаганку коханець рудої - Олександр.

- Я все виконаю для тебе, моя квіточко, - говорив він вранці по телефону.

- Дуже буду надіятися, - відповіла вона.

- Я тебе не підведу, - запевняв брюнет, який своїми зеленими очима був прикутий до вікна. Він сидів у себе вдома на дивані та дивився, як вітер колихає штори.

- Якщо все пройде "чітко", то тебе чекає винагорода.

- Ми з тобою нарешті зустрінемося?

- Так.

- У мене аж почало серце випригувати. Один день без тебе, то каторга, а я вже сім днів не бачив....

- Олександре, ти ж розумієш, що ми не можемо кожного дня бути разом. Мене можуть зловити на зраді, - говорила дівчина. - А нам цього не потрібно...

- Я дуже мрію про той день, коли ти кинеш свого чоловіка, та ми будемо разом.

- Звісно, - промуркотіла дівчина, яка знала, що такого нікого не станеться. Вона вертіла закоханим хлопцем у різні сторони, бо це було їй дуже вигідно.

Лілія дуже любила до себе багато уваги, бо тільки так вона відчувала себе добре та впевнено. Зі самого дитинства мати прив’язувала їй таку доволі незвичну особливість та говорила:

- Ти маєш любити тільки себе та своїх дітей, а решта мають бути для тебе іграшками. Чаруй всіх своїми карими очима та отримуй бажане. Чоловіки дурні, коли відчувають кохання та роблять усе, щоб не втратити об'єкт свого бажання.

- Добре, мамо, - хитала головою руда та покірно слідувала цим словам. Дівчина невідомими чарами зводила з розуму хлопців та брала все, що хотіла. Таке «полювання» вона почала з 16 років та до Романа спромоглася назбирати цілу шкатулку прикрас, а також різних цінних речей.

Коли Лілія зустріла Кученюка, то спочатку думала, що їхні відносини довго не протягнуть, бо бачила, що цей доволі симпатичний хлопець не "потягне" її. Проте одного разу він проговорився, що його мама має магазини, які дають непоганий прибуток. Це змусило карооку взятися за нього, адже почула в носі запах грошей.

Після цього побачення рудої та Романа стали частішими. Лілія використала всі свої чари, щоб по вуха закохати в себе бідолашного хлопця. Їй це вдалося. Через три тижні він зробив пропозицію дівчині, яка "щиро" раділа цьому.

Звісно вона сказала у той вечір "так", і її палець стала прикрашати золота каблучка зі сапфіром, який припав до душі рудій. Проте захопити у свій полон Романа було просто, а складнішим завданням виявилося сподобатися його матері.

Під час першої зустрічі Лілія зрозуміла, що їй буде важко, бо Лариса Петрівна не дурна жінка. Рудій навіть на мить здалося, що та розкусила її план, проте ситуацію рятував Роман, який хотів якнайшвидше зробити дівчину своєю дружиною. Це сталося. Ось вже понад п'ять років вони живуть разом, а хлопець досі безмежно кохає свою дружину. Його почуття за цей час абсолютно не згаснули...

А ось Лілії з ним місцями ставало нестерпно. Звісно подарунки, відпустки за кордоном та інші розваги трішки втішали, але не настільки, щоб втамувати внутрішню потребу до пригод. Тому дівчина завела коханця - Олександра Синця.

Цього чорнявого хлопця зі зеленими очима вона зустріла у поліклініці. Саме кароока була його першою пацієнткою, яку він самостійно лікував після довгих років навчання та інтернатури.

Це була зима. Лілія після жаркого Єгипту прилетіла до Житомира та захворіла на запалення легенів. Дана хвороба прикувала дівчину до ліжка. Два тижні руда провела у лікарні під наглядом Олександра, який закохався у свою пацієнтку. Він знав, що вона одружена, але це не було для нього перепоною.

Лілія ловила кайф. Ці відносини приносили їй багато емоцій та задоволення. Звісно вона не кохала цього скромного лікаря, але його відданість приголомшувала. Він навіть не висловив свій сумнів щодо підпалу магазину. Погодився одразу, бо дуже любив свою квіточку та хотів, щоб вона належала йому.

Тому Олександр організував пожежу. Звісно це хлопець зробив не власними руками, а через безхатька, який рився у смітнику у пошуках смачного.

- Задовбали ті люди, - кричав він, порпаючись у пакеті. - Навіщо викидати використані презервативи до черствого хліба! Зовсім йолопи!

Проте це не завадило йому витягнути шматок того виробу, обтерти його та почати кусати гнилими зубами.

- Добрий день, - звернувся хлопець до чоловіка, який сидів на землі та обідав знахідкою.

- Чого треба?

- У мене до вас є прохання, - став говорити Олександр, який дуже нервувався.

- Яке? Звабити твою мамку? - сміявся безхатько, зажмуривши ліве око.

- Ні, необхідно зробити одну справу, а я вам за неї заплачу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍