Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

про необхідність змін. Тоді, Всесвіт був не тривким, його матерія повсякчас давала тріщини, і молоді дракони безперешкодно подорожували простором. Найбільше їх манила Земля, ця вже майже зруйнована людьми планета. Лише там вони могли відчувати. Дружба, захоплення, ненависть, кохання ніде більше не торкали їх сердець – лише тут. Дракони були здібними до мистецтв та наук, тому у своїх земних втіленнях були скульпторами, хіміками, інженерами. Бабусі зустрівся художник. Ти ж знаєш, яка чарівна вона була… Не одного чоловіка вона зачарувала, але лише одного Дракона. Поруч з людьми Дракони можуть відчувати: на певний час вони здобувають душу, те чого їм так не вистачає. Чому цей Дракон зустрівся саме бабусі, хто зна… Колись вона казала: «Усі події залишають сліди у Всесвіті, тому ми завжди після усіх пілігримств повертаємось до початку. І я свої шляхи зоставила у Анімі…»

– Ну і фантазія у Уляни…

– Це точно.

– Може підказка знаходиться на цьому полі…

– Це навряд-чи…

– Сама знаю…

Тереза підійшла до картини, аби краще її роздивитися

– Яка красива…!

Ступила крок – паркет під нею почав скрипіти, доки одна дошка не тріснула.

– Терезо, здається тут під підлогою щось є. Та тут же шкатулка, – Олеся вийняла з-під паркету зовсім маленьку за розмірами скриньку блідо-блакитного кольору.

– Відривай.

– Це маєш зробити ти.

Тереза узяла знахідку до рук. Здавалося зараз усе має стати зрозумілим. У шкатулці знаходився круглий камінь глибокого смарагдового кольору з маленькими вкрапленнями усередині. Він був підвішений на звичайній мотузці, але це не зменшувало його чарівності.

– Терезо, може це і є той амулет, про який тобі говорила Уляна?! Можна поглянути?

– Тримай… Так, це напевне він. Думаю більше нам тут робити нічого.

– Тоді ходімо.

Дівчата вимкнули світло і впевнились, що у будинку порожньо. Та, щоб не зраджувати традиціям, вийшли у вікно, тим паче це додавало ситуації певної гостроти.

Олеся першою опинилася на волі. Тереза ж задивилася на фото теперішніх власників: типова щаслива родина – мама, тато, дорослий син – посміхалися біля новорічної ялинки. І тут двері відчинились, на порозі з абсолютно розгубленим виглядом стояв чорнявий хлопець років двадцяти із струнким гарним тілом та мокрим волоссям – щойно з душу. Той факт, що новоявлений хазяїн був лише у рушнику, додавав йому вигляду ще більшої недоречності. Не встиг він промовити ні слова, як некликана гостя з товстим альбомом та шкатулкою у руках розсміялася та чкурнула у вікно.

– Біжимо, – мовила Тереза Олесі, яка мала щастя спостерігати цю німу сцену. І дівчата з реготом зникли.

Хлопець, як був у рушнику, вибігав на двір і з дивною усмішкою проводжав неочікувану незнайомку.

ГЛАВА 5

У країні Драконів зараз літо, там завжди літо, там завжди цвітуть анемони. Де знаходиться ця країна вам не скаже ніхто, навіть її жителі. Хоч би тому, що воно цього не знають і, адже розуміють всю безкінечність простору.

– … Дракони, брати, воїни…! Наше коріння йде в історію, аж до створення світу та до народження цінностей у ньому. Наше коріння дало міцні пагони, розрісшись у цілий Всесвіт. Та зараз наш цвіт уражає розбрат та жадоба. Наші раніше вірні союзники звернули зі стежки миру та процвітання і витягнули братні народи на криваву стежку війни. Золоті Дакони! Я закликаю вас усіма силами обороняти Анему. Не піддаватись підступним вигадкам наших непутніх братів Червоних Драконів! Захистимо Анему: не дамо порушитися Всесвітній рівновазі!..

Бризки вогню виривалися з вуст Клана, коли він промовляв до своєї, такої нечисленної, аудиторії. Проте тут зібрались лише ті Дракони, хто пам’ятаючи Уляну, вірив у Всесвітні цінності та у силу охоронюваних ними ідеалів.

– Червоні Дракони повсякчас чинили наругу над нами, цькували нашу історію, глумилися над нашою здатністю літати, нищили наші скарби. Маскуючи свої скверни кличем бажання допомоги нам прирівнятися їхній расі. Та жодного слова ними не було сказано про те, що саме ми першими заселили Анему, що ми вміємо літати і тому нам належить право охороняти космічні світила, тоді як їм дісталися земні надра. Усіма силами ми хотіли жити у мирі. Йшли на поступки. Не нищили їхніх аур у відповідь на руйнацію наших. Ба ні, їм мало! Вони хочуть захапати наше одвічне право охороняти небесні світила, аби скористатися їхньою могутністю і заволодіти не одним Всесвітом. Вибору у нас немає, окрім відібрати силою те, що належить нам поправу, але відібрано також силою… – натхненний мовою Клана, натовп Драконів ремствував, дихав вогнем.

Тисячоліттями Дракони жили у гармонії з горами, морями, небом та собою. Жили єдиним неподільним народом. Доки Великий Струс не сполохав їхньої гармонії: зовсім поруч зі світом, де вони були господарями, народжувався абсолютно новий, досі невідомий простір. Простір був цей у стократ прекрасніший Анеми: лани, яким краю не видно, океани, які не кожен Дракон перелетить, і небачене досі море над головою, пізніше його назвуть «небом». Повсякчас воно вкривалося пухкими хвилями, які бігли, бігли, як скоро на цій планеті метушитимуться люди. Бува воно ставало сіро-червоним – тоді уся рослинність вкривалась зранку прозорим щитом, який невдовзі танув. Цей сусідній світ був чимось більшим, ніж прекрасним, він мав Душу, те чого так не вистачало Драконам… Безмежні замети снігу на високих гострих штиках, котрі протикали небо. Блакитні глибини, які таїли не одну розумну земну цивілізацію та ще більше Всесвітів. Пустелі, жилами яких тече пристрасть. Усе це, ба навіть більше, було у тим дивні, новоявленім просторі. По правді кажучи, він не відрізнявся кардинально від Анеми. І навіть коли, після мільйонів років спокійного тріумфу природи та кохання, на ньому з’являться люди, котрі знищать геть усе це торжество, цей світ завжди манитиме Драконів тим, що має Душу…

ГЛАВА 6

Тереза ліниво перебирала ногами на шляху до школи, поглядом, який абсолютно не виражав зацікавленості у житті, що вирувало навколо, обводила навколишні пейзажі. Через тиждень – останній день прийому заявок на грант у балетній школі в Нью-Йорку.

«– Тереза, чорт би тебе узяв, невже ти здасися, навіть не спробувавши!?

– Ти ж розумієш: за тиждень я не встигну відточити танець та зняти відео.

– Тереза, ти не з тих, хто так просто відступає від мрії!

– У мене все одно не вийде, навіть намагатися не стану.

– Якщо ти відступишся від своєї мрії, я тебе не поважатиму!

– Хто ти? Ти це я, дурепо! І ти робитимеш те, що я тобі накажу.

– Ні, зараз ти скиглиш і не в змозі приймати такі важливі рішення, тому це робитиму я. Ти прийматимеш