Артур Конан Дойль - Долина жаху, Артур Конан Дойль

- Цього слід було сподіватися. Ви помітили картину за спиною в професора?

- Я нічого не проминаю, містере Холмсе. Мабуть, навчився цього у вас. Так, я помітив картину - портрет молодої дівчини, що дивиться вбік, підперши голову руками.

- То картина Жана-Батіста Ґреза.

Інспектор удав зацікавлення.

- Жан-Батіст Ґрез,- провадив Холмс, умостившись глибше в кріслі й стуливши кінчики пальців,- то великий французький художник другої половини вісімнадцятого століття. Нинішня критика більше ніж погоджується з високою оцінкою його робіт сучасниками.

Інспектор збайдужіло дивився на мого друга.

- Краще б нам...- почав він.

- Саме це ми й робимо,- перебив його Холмс.- Усе, про що я кажу, має безпосередній зв’язок із тим, що ви називаєте «берлстонською таємницею». Це навіть можна назвати її справжнім серцем.

Мак-Дональд легенько всміхнувсь і привітно позирнув на мене.

- Ви надто вже швидко міркуєте, містере Холмсе. Ви проминули одну-дві ланки в своїх думках, а я не можу заповнити цієї прогалини. Що може бути спільного між тим давно померлим художником та берлстонським випадком?

- Детективові стає в пригоді будь-яке знання,- зауважив Холмс.- Навіть така дурниця, що 1865 року картину Ґреза під назвою «Дівчина з ягням» було продано на аукціоні «Порталіс» за мільйон дві тисячі франків - більш ніж сорок тисяч фунтів.

Інспекторове обличчя відразу спалахнуло цікавістю.

- Хочу нагадати вам,- вів далі Холмс,- що про суму платні професора можна легко дізнатися з довідників. Він дістає сімсот фунтів на рік.

- Тоді як він міг придбати...

- Отож! Як він міг?

- Дивна річ,- замислено мовив інспектор.- Кажіть далі, містере Холмсе. Мене це справді зацікавило. Дивна річ!

Холмс усміхнувся. Його завжди тішило чиєсь захоплення - то була риса, гідна справжнього митця.

- А як щодо Берлстона? - спитав він.

- Ми ще маємо час,- відповів, позирнувши на годинник, інспектор.- Біля ваших дверей на мене чекає кеб; за двадцять хвилин він довезе нас до вокзалу Вікторія. А щодо цієї картини... Ви, містере Холмсе, якось нібито казали мені, що ніколи не бували в професора Моріарті.

- Так, ніколи.

- То звідки ви знаєте про його кімнату?

- Це вже інша річ. Я тричі бував у його кімнатах - двічі під різним приводом чекав на нього і йшов звідти до його повернення. А втретє... ні, про це я не буду розводитись перед поліційним детективом. Скажу лише, що того разу я дозволив собі переглянути його папери - і наслідки були найнесподіваніші.

- Ви знайшли щось компрометуюче?

- Нічогісінько. Оце мене і вразило. Тепер ви бачите, до чого тут картина. Це свідчить, що він - людина дуже багата. Але як він надбав це багатство? Він неодружений. Його молодший брат служить начальником станції десь на заході Англії. Кафедра дає йому сімсот фунтів на рік. А тим часом він має справжнього Ґреза.

- То й що?

- Висновок дуже простий.

- Ви хочете сказати, що це багатство надбане незаконним чином?

- Отож. Але в мене є й інші причини вважати так: десятки найтонших ниток ведуть звивистими шляхами до середини павутиння, в якому переховується ця отруйна, нерухома зовні істота. Я згадав Ґреза лише через те, що ви бачили цю картину самі.

- Справді, містере Холмсе. Усе, що ви розповіли, дуже цікаво. Навіть більше ніж цікаво - просто дивовижно. Але вкажіть нам на щось певніше. Яким чином він добуває ці гроші? Що це - пограбування, фальшування, вбивства?

- Ви читали коли-небудь про Джонатана Вайлда?

- Ім’я нібито знайоме. Хтось із роману, авжеж? Не дуже я полюбляю цих детективів з романів - це хлопці працьовиті, але ніде не сказано, як вони працюють. Це все чистісінькі вигадки.

- Джонатан Вайлд - не детектив і не герой роману. Це відомий злочинець, що жив у середині минулого століття.

- Тоді мені немає до нього діла. Я людина практична.

- Містере Маку, найпрактичніша річ, яку ви можете зробити в своєму житті,- зачинитися на три місяці в кімнаті і по дванадцять годин на добу читати історію злочинів. У ній усе повторюється - навіть професор Моріарті. Джонатан Вайлд був таємною силою всіх лондонських злочинців, яким він за п’ятнадцять відсотків винагороди дарував свій розум і свої здібності. Старе колесо обертається, і все вертає на попередні місця. Все, що ми бачимо, колись уже було і буде знов. Я розповім вам іще одну-дві речі про Моріарті,- вони можуть зацікавити вас.

- Вони справді зацікавили б мене.

- Я мав нагоду дізнатися, хто перша ланка в цьому ланцюзі - в ланцюзі, на одному кінці якого - цей Наполеон злочинного світу, а на іншому - сотня дрібних крадіїв, шахраїв та пройдисвітів; середню його частину складають найрізноманітніші злочини. Начальник їхнього штабу - полковник Себастьян Моран, так само неприступний для закону, як і сам професор. Як ви думаєте, скільки він платить полковникові?

- Не можу сказати.

- Шість тисяч на рік. Ось вона, ціна розуму, встановлена, як бачите, в дусі американських ділків. Я довідався про це випадково. Це більше, ніж отримує прем’єр-міністр. Це дає вам уявлення про прибутки Моріарті й масштаби, в яких він діє. Ще одна подробиця: я поцікавився кількома останніми чеками Моріарті - звичайнісінькими, найбезневиннішими чеками, якими він сплачує свої господарські рахунки. Їх було видано на шість різних банків. Що ви на це скажете?

- Справді дивно! А що скажете ви?

- Те, що він хоче запобігти пліткам про його багатство. Жодна людина не повинна знати, скільки грошей він має. Певна річ, що в нього не менше ніж двадцять рахунків у різних банках: найбільшу їхню частину розміщено, мабуть, у Німецькому банку чи в «Ліонському кредиті». Якщо вам випадуть раптом один-два вільні роки, то раджу вам присвятити їх вивченню особи професора Моріарті.

Інспектор Мак-Дональд цілком заглибився в розмову. Його розібрала цікавість. Але практичний шотландський розум урешті змусив його повернутися до справи.

- Постривайте,- сказав він.- Ви з вашими бувальщинами відхилилися трохи вбік, містере Холмсе. Зараз нам лише відомо, що між професором та злочином у Берлстоні існує певний зв’язок. Такий висновок ви зробили з