Нікіфор Гірняк - ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк

Ю. Шкрумеляк в оповіданні «Поїзд мерців» описує ось-таку понуру містерію в час переїзду УГА на південь, коли поїзд спинився в полі й одні стрільці носили дерево для паротягу, другі — користаючи з перерви в їзді — хоронили померлих у дорозі товаришів:

«Стрільці йдуть з лопатами, вибирають м'якше місце під гичкою й копають… Щохвилини перестають, тупають ногами і гріються в руки… «Виносити мерців! За порядком від першого воза! Списати на картці ім'я, назву, степень! Списати інвентар!» Санітари виносять трупи. Стягають з них чоботи, кожушки, плащі. Беруть папери й гроші. Черговий списує все: «Це для здорових, а це для родичів». Командам дає знак; скидають трупи в ями, засипають землею, снігом. Черговий видирає картку з нотеса й пише: «26 галицьких стрільців, 8 старшин. Вічна Вам пам'ять, Товариші!» (Пор. Ю. Шкрумеляк, цит. твір, ст. 54 і 55).

В дні виїзду Начальної Команди з Вінниці Ст. Шухевич дежав у лічниці хворий на тиф. Свої настрої в тій хвилині він передає такими словами:

«Тепер ми осталися між двома боєвими лініями. Хто цего не переживав, не може мати поняття, які почування переживає людина, опущена своїми, прикована до постелі важкою недугою, безсильна й безборонна, очікує приходу тих, про котрих чулися такі страшні оповідання, що на їх згадку волосся ставало дубом на голові. Цей стан можна прирівняти до стану того нещасного розбитка, який остався сам-один на розбурханому океані й бачить, як його товариші, спокійні й безпечні, на великому кораблі відпливають у далеку даль». (Пор. Ст. Шухевич — цит. твір, ч. III, ст. 134).

Велика частина старшин УГА була проти відступу НК на південь. Вони плянували рятувати УГА від катастрофи об'єднанням її з рештками військ УНР, що перебували тоді в районі Липовця — Животова. В опозиції до НК ці старшини створили т. зв. Колеґію старшин, що мала заступити УГА державно-політичний провід і конспіративно керувати її долею. Про неї пишуть два її члени — Ст. Шухевич і Дм. Паліїв.[17] Шухевич твердить, що до складу цієї Колеґії входили: Шухевич — голова, отамани Лисняк і Бубела, чотарі Паліїв і Микита — члени. Пізніше вступили до неї від галицьких корпусів: отаман Ю. Шепарович, сотник Молещій і чотар Гачкевич. За твердженням Палієва, членами Колеґії були: Шухевич — голова, й члени: Лисняк, Молещій, Турчин і Паліїв, а від корпусів прийнято Шепаровича і Василя Чайківського.

Ця Колеґія поставила собі завдання: 1) Дати УГА який-небудь політичний провід, 2) Знайти контакт з Диктатором Петрушевичем, 3) Сконтактуватися з нашими повстанчими загонами й військами ген. М. Омеляновича-Павленка, 4) Нав'язати контакт з большевиками — «на всякий випадок». Про працю тієї Колеґії Шухевич пише:

«Отверто скажу, що вона за моїх часів не проявила такої діяльности, яка була намічена і якої можна було по ній сподіватися… Навіть першої точки програми Колеґія не виконала».

Паліїв широко розписується про те, що таємна Колеґія старшин в імені УГА договорилася з командуванням військ УНР (ген. Омеляновичем-Павленком), щоб дня 25 грудня проголосити у Вінниці владу уряду УНР в районі, не зайнятому ворогами, опершись на об'єднані війська України. Одначе, за твердженням обох згаданих мемуаристів, Начальна Команда УГА 24 грудня виїхала з Вінниці на південь і об'єднання не було проголошене. І Шухевич, і Паліїв погоджуються в одному: Колеґія нав'язала контакт з підпільним аґентом КПбУ Андрієм Хвилею, що працював у Вінниці як голова подільського губпарткому цієї партії.

Думка про військову конвенцію УГА з большевиками, що виринула серед старшин при Начальній Команді в грудні 1919 р., не була новою. Вона кількакратно виринала серед військових і політичних діячів УНР на протязі літа й осени того ж року. Про це широко розповідає І. Мазепа в 2-ій частині своєї праці «Україна в огні й бурі революції».[18] Наводжу тут важливіші місця з твору Мазепи.

Перший раз наші державні мужі пробували нав'язати контакт з червоною Москвою в першій половині вересня 1919 р., коли наш уряд прийшов до переконання, що війна УНР з Денікіном неминуча. Мазепа пише про це так:

«Через кілька днів удалося спільно з Петрушевнчем вирішити ще одну дуже важну справу, що також торкалася нашого відношення до Денікіна. Маю на думці спробу нашого уряду нав'язати контакт з большевиками для спільної боротьби проти Денікіна.

Як я вже сказав, думка про нав'язання такого контакту вже раніше була в декого з членів нашого уряду. Але політика «порозуміння» з Денікіном, яа якій весь час настоював Петрушевич, не давала можливости для переведення будь-яких кроків у цьому напрямі. Тепер, крім деякої зміни в настроях Петрушевича, була ще одна обставина, яка позволила поставити цю справу на порядок денний. Саме в той час (половина вересня) в Кам'янець приїхав швайцарський комуніст Пляттен, особистий приятель Леніна. На нашу територію він попав випадково. Ще в липні 1919 р. він виїхав з Москви літаком до Совітської Угорщини з дорученням большевицького уряду. Але літак упав на румунській території й був сконфіскований румунською владою. Пляттена румуни затримали й відмовилися пустити його в дальшу подорож до Угорщини. На його бажання пустили його за Дністер, на територію, зайняту нашими військами. Так він дістався до Кам'янця, де зустрівся з українським сопіял-демократом П. Бензею, якого знав особисто ще з часів перебування Бензі на еміґрації в Швайцарії. Довідавшись від Бензі про загальну ситуацію на нашому фронті й про те, що ми не сьогодні-завтра оголошуємо війну Денікінові, він зараз же запропонував свої послуги бути посередником між нашим урядом і урядом Леніна для заключення військової конвенції проти Денікіна. Директорія і Петрушевич дали на це свою згоду. Через кілька днів Пляттен виїхав з пропозицією нашого уряду».

А трохи далі Мазепа пише:

«Тим часом через кілька днів (25 жовтня) з Москви вернувся Пляттен. Він приїхав з позитивною