Олександр Степанович Дерманський - Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська

— Ониську! Ониську! Я ноту винайшов! Нову ноту! Ось послухай!..

Вуж знехотя розплющив одне око.

— Яку ще ноту? — голос Ониська був сонним і невдоволеним.

— Ну, як… — знітився Кузя. — Ноту… я ще не знаю, як вона називається…

— Не зараз, Кузю, не зараз, — ліниво озвався Онисько, — я дуже зайнятий…

— Зайнятий? Ну, гаразд, я прийду пізніше.

— Так, пізніше… — позіхнув Онисько і заплющив око.

Хробачок поспішив далі. Скоро він угледів жука Джека. Той саме, зосереджено сопучи, підгортав картоплю.

— Привіт, Джеку, — тихо привітався Кузя. — Хочеш, я тобі новий вальс заграю?

— Не зараз, друже! — Джек розігнув спину й витер спітніле чоло. — Бачиш, у мене тут свій вальс — картопляний. Не до тебе наразі.

— Добре, — зітхнув Кузя і подався до Евридіки. — Мій вальс, до речі, теж доволі-таки картопляний…

Коли хробачок заповз до хатки Евридіки, мишка вишивала полотняну наволочку на подушку.

— Евридіко, — несміливо почав Кузя, — ти, мабуть, теж зайнята?

— Не те слово, любий. Ось останню квітку мушу закінчити. Дванадцять хрестиків рожевою заполоччю і вісімнадцять зеленою, — зацокотіла Евридіка, не полишаючи роботи.

— Ну то я піду собі, — похнюпився Кузя і подався до виходу.

— А що ти хотів?! — гукнула йому навздогін мишка.

— Я ноту нову винайшов, — з надією в голосі промовив Кузя і зупинився. — Заграти?

— Ой, ніколи мені, любий, ще он стільки хрестиків покласти треба. До того ж рожева заполоч закінчується… біда…

Одарочка шаткувала капусту на борщ, тому одразу не помітила Кузю, що невпевнено застиг на порозі.

— Одарочко, — врешті зважився заговорити Кузя, — я «Вальс картопляного цвіту» закінчив і нову ноту винайшов…

— Добре, добре, — відповіла жабка, — але я зараз така затуркана! Вже он вода кипить, а в мене ще бурячки не покришені, картопля не почищена… Заходь пізніше… на борщ.

Кузя, ледь не плачучи, повернувся додому, сів на ґаночку й зажурився: «Я щодня граю, граю з ранку до вечора, пишу музику, навіть нові ноти винаходжу… А це нікому не цікаво і не потрібно… Ніхто жодного разу не похвалив моєї музики, не попросив заграти…»

— Не гратиму більше ніколи, — вирішив Кузя й поклав скрипочку на траву.

Ониськові і не дрімалося, і не мріялося. Думки плуталися, намагалися вчепитися одна за одну, щоб викликати в уяві мрійника якусь чудернацьку, фантастичну картину, але… Чогось бракувало. Так, пропало щось, що завжди допомагало зв’язати ті думки докупи, те, за що вони чіплялися… Це навіть почало дратувати Ониська. Щоб якось розвіятися, він вирішив з кимось поговорити.

Найближче був Джек, тому вуж поповз до нього.

— Працюєш? — запитав Онисько жука.

— Працюю, та щось не дуже робота в’яжеться, — відповів Джек. — Чогось мені наче не вистачає.

— Дивно! — вигукнув Онисько. — Мені те саме здалося: щось не те сьогодні, все не те.

— І що б воно означало? — промовив жук. — Ходімо до Евридіки, може, вона нам пояснить…

Евридіка сиділа на краю ліжечка і плакала.

— Що з тобою?! — в один голос вигукнули Онисько й Джек.

— Ось, — вона простягла долоньку, — усі пальці голкою поколола.

— Як це? — здивувався Онисько.

— Хтозна… Щось не слухаються сьогодні лапки. Наче чогось бракує мені. Он і квіти на вишивці якісь патлаті повиходили.

— Ну, годі плакати, — заспокоював її Джек. — Ти не одна така. Ходімо до Одарочки. Сподіваюсь, вона знає, що це з нами коїться.

Усі гуртом увійшли до Одарочки. Жабка стояла з ложкою над каструлею й кривилася.

— Здрастуй, Одарочко. Ми до тебе.

— Заходьте, але мені так соромно. Я ж навіть не маю чим вас пригостити. У мене сьогодні все з лапок валиться, нічого не встигаю, нічого не виходить… Он і борщ пересолила…. Чогось мені наче не вистачає.

— Що ж це з нами таке? — занепокоєно озвалася Евридіка. — Може, яка хвороба? Якщо вже Кузя нам не підкаже, то я не знаю…

— Чекай, чекай! — зупинив її Онисько. — Кузя… Я все зрозумів! Я не чую його скрипки! Він сьогодні не грає!

— То ось чого нам усім не вистачає! здогадалася Евридіка. — Ходімо до нього!

Друзі знайшли Кузю на ґанку біля його нірки. Він зробив великі очі, побачивши всю компанію. Та здивувався ще більше, коли Онисько попросив щось заграти.

— Заграти?! — не вірив своїм вухам Кузя. — Ви просите мене заграти на скрипці?

— Саме так, — кивнув Онисько. — Ти говорив щось про новий вальс.

— Ага! — зрадів Кузя. — «Вальс картопляного цвіту»! Я закінчив його сьогодні вранці.

— Може, мені здалося, — втрутилася в розмову Евридіка, — проте були якісь балачки про нову ноту…

— Були! — засяяв хробачок. — Я справді винайшов ноту!

— А ти вже назвав її? — поцікавилася Одарочка.

— Ще ні.

— Усі нові винаходи годиться називати іменами їх авторів, — авторитетно зазначив Онисько.

— Нота «Кузя»? — здогадався Джек. — Дивно звучить.

— Ні, це задовга назва для ноти, — заперечив Онисько. — Пропоную нота «ку»!

— Чудово!!! — загукали всі, крім Кузі. — Дуже вдала назва для ноти.

— Грай, Кузю! — зааплодували Одарочка з Евридікою. — Влаштуй нам концерт. Ми так любимо твою музику!

— А особливо ноту «ку»! — додав Джек.