Наталія Старченко - Шерлок M&M's

людина у кепці, величезних сонячних окулярах, широчезних джинсах та чорному балахоні. Та головне, що з-під кепки визирає довга коса! Сашко зі мною привітався, я кивнув у відповідь і вирішив хвилин за десять зайти та віддати йому ключі від квартири. Тоді якраз і роздивлюся що до чого. І от…

— Ну? Кажіть уже швидше! — Ірина хоче якомога швидше скінчити цю розмову та зрозуміти, що до чого. А M&M's, ніби навмисне, робить великі та виразні паузи у своїй оповіді. Слово честі, таке відчуття, ніби він грає якусь пафосну роль. Скільки можна?!

— Слухай, донечко, слухай. Опісля того, як твій невідомо із ким зайшов до квартири, я задля годиться ще пару хвилинок посидів на лаві. Потім забрав зі своєї кухні ключі, що ти мені дала. І — до них. Постукав, а потім відчинив двері і, значить, заходжу. Ну, думаю, будь що буде!

— А там що?

— А там нічого особливого! Я, значить, зайшов, привітався, ключі віддав. А Санько й уваги особливої не звертає. Ота людина, виявляється, мужик. Кепку він поклав на стіл. Мало того, що косу відростив, так ще й у вуха щось постромляв, на шайби хокейні схоже. Сидить собі за комп’ютером, твій чоловік щось йому показує на екрані й розповідає. Я ж постояв, подивився, та й бігом додому. Тобі подзвонити, заспокоїти. Повертайтеся, то була хибна тривога, точно. Татко ваш вам зрадіє. І до нас обов’язково заходьте, чекаємо тебе і Богданчика.

— Слухайте, я Вам, звичайно, дякую. Але мені зараз знаєте, як добре. Нікуди не піду, поки що у батьків побуду.

— І то непогано. Але ж чоловіку все поясниш, як він тобі телефонуватиме, щоб не хвилювався.

— Не телефонуватиме. Я його номер у «чорний список» додала. Треба зробити паузу. Хай відпочине від мене, а я від нього.

— Непорядок! А як же дитина? І взагалі, ви I Як же так? А дитина? І взагалі… Щось мені не подобається твій настрій. Ви така хороша родина…

— Все ок. Просто нехай відпочине від мене, а я від нього. З малим дідусь та бабуся носяться, той сумувати йому ніколи. І взагалі, Шерлок M&M's, щиро дякую за розслідування справи, але повертатися поки що я не збираюся.

— От, «Шерлок M&M's» звучить круто. Завжди мене так називай! І повертайся додому якомога швидше. А то це не діло!

— Добре, я подумаю, — посміхнулася Іра. Їй так затишно у батьків! Ні за що не тривожишся, просто насолоджуєшся життям. Мама з татом і про синочка подбають, і про обід, і взагалі — про все. Між іншим, її вже навіть на «побачення» запросили: заходив Василь, сусідський хлопчина, на цілих п’ять років молодший за Іру. Сказав, що зайде о сьомій вечора і вони підуть їсти морозиво, як у дитинстві. А що, непогана ідея. Трохи розвіятись — це саме те, що треба.

VI

Здається, не так давно вона вчила його читати. І все виходило, хлопчина добре запам’ятовував літери, робив дивовижні успіхи. Саме тоді Іра і відчула, що їй подобається працювати з дітьми, хоч і сама ще була маленькою. От і здобула освіту вихователя. А Васько став широкоплечим парубком, аж не віриться, що це з ним вона колись ходила за ручку і гралася у квача! Та ще й дратувалася: «Васю-Васю, киць-киць-киць!» Ото були часи!..

— Доню, ти що, у оцих коротесеньких шортах підеш на вулицю?

— Мамо, та зараз усі так ходять!

— Усі чи не всі, а ти не забувай, що уже заміжня жіночка. Раніше бабусі спідню білизну — панталони — носили довші, ніж оці твої шортики. І менше усяких захворювань жіночих, між іншим, тоді було.

— Та здорова я, не переймайся!

— Ну то й добре. Ти, головне, поводься пристойно. І не забувай, що Вася — уже ого-го який парубок. А у тебе вдома є чоловік.

— Для мене Василь — просто друзяка. Ти ж знаєш, — посміхнулася Іра мамі.

— Знаю. Але мені відомо і те, що він завжди був до тебе небайдужим, задивлявся із юності. У такому віці, між іншим, хлопчакам завжди і подобаються трошки старші дівчатка. От і зараз у нього ще дівки немає, хоча жених уже — хоч куди. Тож не забувай про свого Санька. Шкода, що Богданчик спить, якби ти його с собою взяла, мені було б спокійніше.

— Тобі важко з малим? Так би й сказала, я ж усе розумію.

— Та за тебе ж хвилююсь, щоб дурниць не накоїла! — мама рвучко обійняла Ірину і цьомкнула у вухо. — Іди вже, поласуєш морозивом, трошки відпочинеш. Але щоб по видному уже була дома, обіцяй! Я тобі довіряю. Пам’ятай про Богданчика.

VII

— Тримай, твоє — молочне! — Васькова білозуба усмішка трохи насторожувала Ірину. І їй уже не здавалася такою вже ж чудовою ідея трохи відпочити разом та згадати безтурботне дитинство.

— Дякую… Давай швиденько поласуємо, та й додому. У мене он скоро дитина прокинеться.

— Так що ж ти не взяла хлопчика з собою? Я дітей люблю, — парубок вмостився на лавочці неподалік магазину настільки зручно, наскільки це тільки можливо, і смакує шоколадне морозиво.

— Не будити ж його. От одружишся, будуть свої діти, тоді й зрозумієш, що воно таке. А поки що навчайся, я хочу, щоб ти став хорошим учителем фізкультури. На все свій час прийде.

— А я можу й твою дитину любити, як рідну. Головне, що ти мені — не чужа. Кохання не минає, то — не болячка. То — доля.

— Слухай, друже, що ти мелеш? Ти ж для мене — справжній братан. Не треба оцієї всієї лірики. І взагалі, не забувай, що я — заміжня! Мені за тебе соромно.

— Та ну… Я не повірю, що ти не помічала, як я до тебе ставлюся, як тобою милуюся, ну