Олексій Михайлович Волков - Лікарня на відлюдді

— Доброго дня, — привіталася перев'язочна медсестра.

— Привіт. Лідо, а коли перев'язуємо Калиновича? Я би хотів чимшвидше смикнути звідси. Ціла ніч...

— Добре, Олег Вікторович. Професор збирався когось дивитися. Після нього одразу беру вашого Калиновича.

— А решту нехай інтерни перев'язують. Та ти сама в курсі...

Лікар увійшов до ординаторської і сів за власний стіл, ні з ким не вітаючись.

— Ну, розкажи, що там?

Обоє колег повернулися до нього з явним інтересом.

— Розповідай. Гурський — той зовсім говорити не схотів — вдягнувся і пішов додому.

-Та я його взагалі будити не збирався. Почали з інтерном. Ішли на типову перфоративну, а там пухлина. З одного боку, обмежена — сама на резекцію проситься, а з іншого — дід, як то кажуть, у стелю дивиться. Перитоніт і так далі... Ось так до ранку.

— Ну то зробили резекцію, чи ні?

— Та зробили... — хірург махнув рукою.

— А де інтерн твій? Цей, Ясінський.

— Ще в операційній, порядки наводить. А що?

— Та він тут такого начудив — це абзац.

— Слухай, — перебив інший хірург, — давай про інтерна потім. Хочеш, Олежку, я тобі сирку поріжу? Ти ж нічого не їв?

— Звісно. Чекай, а чого це ти такий добрий? Напевно, щось хочеш?

— Та чому зразу «щось хочу»? — обурився той. — Диви, які всі недовірливі стали. То ти йдеш? І коньячку по сто грам також є. Ти ж усе одно додому зараз збираєшся?

— Ну а куди ж? То чого тобі треба?

— Ну, ти прискіпливий...

— Не прискіпливий, а педантичний. Чергування, напевно, хочеш мені скинути?

— Та щось на манер того...

— А як же те, що я не спав сьогодні? Таку операцію відстояв?

— Олежику, ну, зараз втечеш додому і — спати. А вночі зовсім не гарантовано, що знову щось буде. А я усіх твоїх слабих перев'яжу. І навіть щоденники можу пописати. А хочеш, — колега нахилився до його вуха і щось промовив тихо та хитро.

— Ні, — голосно відповів Олег, — з Іриною на сходах я сам покурю. А хворих інтерн перев'яже.

-Які ми горді... Слухай, поки ти оперував, тобі тут дзвонили. Якийсь... Де ж я записав? Зараз... — він поліз до кишені, — Якимець! О! Казав, що ти йому дуже потрібен. Словом, я сказав, що ти чергуватимеш і цієї ночі, тож нехай дзвонить після шостої вечора.

— Чекай, чому — і сьогодні?

— Ну, ти ж мене виручиш...

Олег тільки обурено похитав головою.

— То йдемо? Сирку... — колега хитро підморгнув.

— Гаразд. Чорт із тобою. Але ти мені винен уже два чергування. І то за першою вимогою!

Хірург радісно підскочив, і обидва вийшли з ординаторської.

— От жучисько... — здивувався другий лікар. — Я не дався йому, то він Женатого «зґвалтував».

Двері до ординаторської знову розчинилися — увійшов інтерн Вася Ясінський. Тобто Василь Михайлович. Не звертаючи ні на кого уваги, він картинно важко приземлився на стільчик, проводячи рукою по обличчі зовсім, як його шеф. Увесь вигляд інтерна свідчив про те, що саме ця людина прийняла на себе основне навантаження минулої ночі й що виключно завдяки її вмінню важка чотиригодинна операція скінчилася успішно. Важко та втомлено зітхнувши, він чекав від своїх колег цілком закономірних розпитувань про те, як минула ця божевільна ніч. Його друзі, у свою чергу, також із інтересом очікували на щось, але Вася перебував у надто ейфорійному настрої, аби це помітити. Нарешті інтерни хитро перезирнулися, і один із них, підійшовши до «героя», навмисне байдужим тоном промовив:

— Чуєш, Васю... Ти опустися на грішну землю, йди позбирай із професорського столу свої брудні кальсони та стоячі носки... І тихенько... Заким тебе ніхто...

Це дійсно мало вигляд падіння з висоти на землю. Інтерн Ясінський безпомічно озирнувся та спазматично ковтнув, наче шукаючи якоїсь підтримки у друзів і водночас розуміючи, що ситуацію виправити вже неможливо. Тим часом у коридорі вже чулися знайомі звуки професорської ходи. Єдиний із лікарів, що залишився в ординаторській, навіть примружив очі та стиснувся, ніби чекаючи якогось вибуху. Ясінський автоматично сповз сідницею зі стільчика, опускаючись кудись донизу, на підлогу, і з жахом дивився на двері, у яких зараз мусила виринути жива легенда місцевої хірургії.

Ну шо? Он уже появилса, етот Ясинский? Где он?Очі Желязка обмацували ординаторську і нарешті зупинилися на тому, хто нерішуче намагався сховатися за кутиком столу. Відчувши на собі цей нищівний погляд, інтерн автоматично почав розгинати коліна, одночасно втягуючи голову в плечі.

— А-а-а! — радісно закричав професор, — так ето ти Ясинскій! Да? Я сразу пона-ал. У тебя ж така причоска! Ти интерн или обезяна?! А-ну и-дом со мно-о-ой! Я тебе дам. Я щас тебе дам, как ложит на професорском столе свои труси!!! Я тебя запомну. Я тебя запомну!!! Ти в меня интернатуру три года будеш кончат!!! Они тут привикли водкой п'янствоват и бандитами хулиганит! А тепер совсем распоясалис! Ноччу откривают професорский кабинет и там на столе свои носки ставлят!!!

І, продовжуючи примовляти оте своє зловісне «идом со мной», схопивши злощасного Ясінського за комір піжами двома пальцями, як двадцять хвилин тому його кальсони, грізний професор поволік нещасного кудись до коридору, хоч той і був на цілу голову вищий.

— Ну, все. Тепер точно «гайки» — констатував лікар.

Усі троє інтернів сиділи, схопившись руками за голови.

***

Олег стояв одним сходовим маршем нижче, притулившись спиною до стіни, і дивився у стелю. Це був господарський або пожежний вихід. Там, унизу, вхідні двері були зачинені — ними ніхто не користувався. На проміжних площадках громадився непотрібний мотлох, та, за переконанням особливо сентиментальних медсестер і санітарок, саме тут жив Операційний. За аналогією з домовиком, тільки той удома, а цей — тут. Бува, загримить ні з того ні з сього металевий бікс для стерилізації у порожній та зачиненій операційній, або двері зариплять самі... Іноді серед ночі у системі водопостачання відбувалися якісь перепади тиску, тоді погано закручені крани раптово починали «вити», імітуючи якийсь аж людський стогін, що навіть примушував нових, необізнаних медсестер зіскакувати серед ночі й бігти по палатах, шукаючи, кому стало погано. Баба Жанна — найстарша з усіх санітарок — пояснювала це тим, що Операційний припадає губами до крану і дме в нього. Ключі від володінь Операційного неофіційно мали у