Ярослав Мельник - Далекий простір

почув він голос, щойно завернув за ріг залізобетонного блоку вуличного самоврядування. – Ідіть сюди.

І чиясь рука потягнула його вбік, до бар’єра естакади.

– Тут нам ніхто не заважатиме.

Габр прислухався: у його близькому просторі знаходився якийсь літній чоловік. Від нього пахло недоглянутістю і характерним для квадрату 4-Б дезінфікуючим присмаком.

– Ви живете в 4-Б? – запитав Габр.

– Так, чорт забирай, – сказав чоловік. – Я живу в цій смердючій дірі. Від мене тхне, як від дохлятини.

– Ні, – заперечив Габр.

– Ну, годі про це. У мене обмаль часу. Мої друзі з Міністерства контролю звідомили мене, що до них нарешті надійшла людина з психозом далекого простору. Це ви.

– Так. А хто ви?

– Слухай, – перейшов він знову на "ти". – Мені сказали, що ти ще молодий. А мені вісімдесят. Я дохлий і лисий. Я живу в трущобах.

– Хіба вас не утримує Головне Управління Соціального Захисту? – перебив його Габр.

– Послухай, ти був коли-небудь у квадраті 4-Б?

– Лише раз. Нам розповідали, як ви живете.

– Розповідали! – злісно засміявся незнайомець. – А що ти бачив? Га?

– Що таке "бачив"? – не зрозумів Габр.

– Бачив, чорт забирай!

Чоловік замовк.

– Ви всі барани, – мовив він нарешті. – Стадо баранів. Я це завжди говорив.

– Я вас не розумію.

– Чорт візьми! – вилаявся чоловік. – Слухай мене уважно: я був такий же ідіот, як і ти, півстоліття тому. У мене теж був психоз далекого простору.

– У вас теж?! – вигукнув Габр.

– Так, чорт візьми. Я, як і ти, пішов до цих негідників у Міністерство контролю, бо злякався, тому що не було кому пояснити.

– І що?

– Чорт візьми, вони мені вдягли на очі ці сковорідки.

– Пломби?

– Так, чорт забирай. І потім півроку глушили мені мозок біцефрасолом.

– Але ви ж звільнилися від галюцинацій?

– Так, хлопче, так. Але, думаєш, я зміг жити, як усі? Хто раз із цим зіткнувся, тому назад шляху нема, зрозумів? Він не зможе повернутися до себе.

– Який жах, – сказав Габр.

– Ти ні хріна не зрозумів. Слухай мене уважно, хлопче. Тільки не звихнися від почутого…

Габр повертався до себе приголомшений. Він двічі переплутав напрямок і змушений був шукати телеметричний орієнтир, щоби дізнатися, де він знаходиться. Тільки через три години він повернувся додому і замкнувся.

Із щоденника Габра

2136 день 8-го сектора 17-го числення. Невже це правда, те, що я почув?..

Що мені робити?

Із листа Ліоз

Габре, дорогий! Куди ти зник? Я дзвонила тобі на роботу, тебе там немає. Я весь час думаю про тебе. Де ти? Що з тобою? Я дуже переживаю.

Море (I)

Габр мчав у надшвидкісному пневмопоїзді, забувши про все. Недочитані газети лежали у нього на колінах. Яким безглуздим раптом для нього стало все, чим жило Державне Об’єднання. Невже і він раніше цим жив? Нерви його були напружені до краю. Чекати більше він не міг. Він має діяти, діяти. Він повинен перевірити те, що сказав йому незнайомець.

Поїзд мчав із такою швидкістю, що плечі Габра, вдавлені в м’яку спинку, наливалися приємним свинцем. Але близький простір навколо нього залишався тим самим, і отже, по суті, він не рухався. Та в душі Габра таки бродило якесь невиразне занепокоєння, і це означало, що його близький простір розвалювався.

Габр думав про те, що чекає його попереду. Потворні похмурі істоти, що виникали навколо нього, коли він піднімав повіки, – це, якщо вірити словам незнайомця, ще не все. Як не все – потворні стіни, які бігли вздовж вулиць, потворні конфігурації будівель, бруд і купи розкиданих всюди відходів. "Це не всі видіння, хлопче. Ти жахаєшся, бо бачиш гній життя", – говорив йому той чоловік.

Габр спав, забувши про все.

Коли він прокинувся, поїзд стояв і голос диктора просив звільнити вагони.

Габр вийшов на майданчик відкритої станції – і зіщулився від пориву холодного вологого вітру.

Тут не було пішохідних доріжок, і Габр, тримаючись за поручні, став обережно спускатися вниз по сходах. Нарешті він відчув під ногами хрусткий пісок. Довго йшов, орієнтуючись тільки на далекий шум, тут не було і акустичних маяків. У цих місцях знаходилася зона Y, де можна було пересуватися, покладаючись тільки на власні органи чуття. Лише окремі диваки їздили в ці зони, щоби насолодитися відчуттям своєї незалежності від техніки. Габр знав, що Державне Об’єднання не забороняло таких поїздок, воно вважало себе демократичним утворенням. Але він також знав, що люди чомусь не дуже поспішали сюди.

Він відчув, що втомився, коли дійшов до шуму. Тепер його вуха були заповнені нерівномірним і потужним гулом.

Із "Підручника з водометрії для коледжів шостого розряду"

Упорядник – Академія природничих дисциплін Державного Об’єднання

Море. Наявність у близькому просторі специфічного шуму, що іноді переривається різкими звуками. Для моря характерний тиск повітря на барабанні перетинки людини. Вологість (див. вище), наявна в повітрі, – наслідок належності моря до водних явищ природи. При подальшому переміщенні близького простору вода може входити в нього безпосередньо. Море за рівнем небезпеки для життя людини відповідає третьому ступеню за шкалою Бамра, за цим критерієм море можна співвіднести з пожежею та обвалом. Орієнтація людини біля моря порушується.

Море (II)

Габр дійшов до води і зупинився, його ступні вже були мокрі. Він постояв так кілька секунд, а потім рушив по вологому піску боком до