Харукі Муракамі - Погоня за вівцею

— Помідори з квасолею. Більше нічого не було. Огірки зіпсувались і я їх викинула.

— М-м-м…

Я вийняв з холодильника салат у глибокій тарілці із синього окінавського скла й вилив туди рештки приправи у пляшці. Помідори з квасолею лежали на дні салатниці холодною й несмачною тінню. Не мали смаку також крекери і кава. Мабуть, виною цьому було ранкове проміння. Під його дією все розкладалося. Я не допив кави, витягнув з кишені зім’яту сигарету й прикурив її від давно забутих сірників. Кінчик сигарети сухо затріщав, а фіолетовий димок від неї описав у ранковому промінні геометричний візерунок.

— Я був на похороні. А потім подався на Сіндзюку й пив до ранку сам-один.

Звідкись прибіг кіт й, довго позіхнувши, вистрибнув їй на коліна. Дружина пошкребла його кілька разів пальцями за вухом.

— Можеш нічого не пояснювати, — сказала вона. — Це вже мене ніяк не стосується.

— А я не збираюся цього робити. Просто розповідаю.

Вона злегка здвигнула плечем і заткнула шлейку бюстгальтера під плаття. На її обличчі не було жодного виразу. Воно мені нагадало бачену колись фотографію зануреного в море міста.

— Мова йде про колись знайому одну людину. Людину, якої ти не знаєш.

— Он як?

Кіт на її колінах витяг лапи на всю довжину і за одним разом видихнув з грудей повітря.

Я мовчки споглядав кінчик запаленої сигарети.

— Чому вона померла?

— Автомашина збила. Тринадцять кісток поламала.

— То була дівчина?

— Ага.

Скінчилися останні новини та повідомлення про дорожньо-транспортні пригоди на сьому годину ранку, і радіо знову почало передавати музику рок-н-ролу. Вона поставила чашку з кавою на тарілку і глянула мені в обличчя.

— Скажи мені: ти так само нап’єшся, якщо я помру?

— Пив я зовсім не через похорон. Хіба що першу чарку-дві.

Надворі починався новий день. Новий спекотний день. Крізь віконце над умивальником виблискувало, як ніколи, громаддя висотних будівель.

— Чогось холодного не вип’єш?

Вона заперечливо хитнула головою.

Я добув з холодильника банку коли й висушив її до дна.

— То була дівчина, яка спала з будь-ким, — сказав я. Ніби висловлював співчуття: «Покійниця була дівчиною, яка спала з будь-ким».

— Навіщо все це ти мені розповідаєш? — запитала вона.

Я й сам не розумів навіщо.

— Отже, вона спала з будь-ким?

— Саме так.

— Але не з тобою?

У її голосі зазвучала особлива нотка. Я підвів голову над салатницею і глянув крізь засохлу герань у вазоні на її обличчя.

— Ти так гадаєш?

— Мені чомусь здається… — сказала вона тихо. — Ти не такої вдачі.

— Якої саме?

— У тебе щось є таке… Як у пісочного годинника. Як тільки пісок висипеться, прийде хтось і знову його запустить.

— Ти так вважаєш?

Вона ледь-ледь розтулила губи.

— Я прийшла забрати свої речі. Зимове пальто, капелюшки тощо. Я поскладала їх у коробки. Як матимеш час, передай для пересилки, гаразд?

— Я тобі привезу.

Вона мовчки заперечливо хитнула головою.

— Не треба. Я не хочу, щоб ти приходив. Зрозуміло?

— Ясна річ, я все зрозумів.

— Адресу знаєш, правда?

— Авжеж, знаю.

— Це все, що я хотіла тобі сказати. Вибач, що так довго затрималася.

— З паперами все гаразд?

— Так, усе в порядку.

— Усе виявилося таким простим. А я думав, що буде набагато більше клопоту.

— Недосвідчені люди завжди так вважають. Насправді виходить простіше. Коли вже все позаду, — сказала вона і ще раз погладила кота по голові. — Як двічі розлучишся, станеш справжнім ветераном.

Заплющивши очі, кіт вигнув спину і вмостив свою голову їй на зігнутій руці. Я скинув чашки в умивальник і рахунком про сплату комунальних послуг згріб докупи крихти крекера. Від блиску сонця різко заболіли очі.

— Я склала список того, де лежать документи, коли забирають сміття і таке інше. Якщо ти чогось не розумітимеш, зателефонуй мені.

— Дякую.

— Ти хотів мати дітей?

— Ні, — відповів я. — Дітей не хотів.

— Я трохи хвилювалася з цього приводу. Однак тепер, коли все так скінчилося, гадаю, що цей вибір був правильний. Як ти вважаєш: може, якби ми мали дітей, то до розлучення не дійшло б?

— Але ж чимало подружніх пар розходиться навіть тоді, коли в них є діти.

— Це правда, — сказала вона, граючись пальцями з моєю запальничкою. — Все ж таки я й тепер тебе люблю. Але, напевне, зараз не в цьому річ. Я й сама це добре розумію.

2. Зникнення її самої, її фотографій та нічної сорочки

Коли вона пішла, я випив ще одну пляшку кóли, прийняв гарячий душ і поголився. Все — і мило, і шампунь, і крем для гоління — кінчалося.

Я вийшов з-під душу, причесався, натер тіло лосьйоном і прочистив вуха. Потім подався в кухню і розігрів рештки кави. Навпроти за столом уже не було нікого. Вдивляючись у стілець, на якому ніхто не сидів, я почувався маленьким хлопчиком, як на картині Де Кіріко, покинутим у незнайомому дивному місті. Звісно, я не був маленьким хлопчиком. Ні про що не думаючи, я сьорбав каву, а коли нарешті допив її, то запалив цигарку.

Дивна річ: хоча я не спав майже цілу добу, дрімота мене не брала. Все тіло заполонила млявість, але думки швидко, немов досвідчені морські істоти, кружляли дорогами моєї свідомості.

Поглядаючи на порожній стілець, я пригадав прочитаний колись американський роман. Зокрема, про те, як упродовж кількох місяців після втечі дружини з дому чоловік залишив її нічну сорочку на спинці стільця в їдальні. Після недовгих роздумів я почав думати, що це не погана ідея. Користі з неї не могло бути, але все-таки це розумніше, ніж залишати засохлу герань у вазоні. Можливо, навіть кіт почувався б трохи спокійнішим, якби від дружини залишилися якісь речі.

Я оглянув одну за одною її шухляди в спальні: вони були порожні. Залишився тільки поїдений міллю старий шарф, три вішалки й пакетик засобу проти комах. Вона забрала з собою все: розкидану по всій ванній кімнаті косметику, бігуді, зубну щітку, фен, бозна-які ліки, черевички, сандалії, капці, коробку з капелюшками, всілякі аксесуари, торбинки — для руки і на плече, — валізки, гаманці, дбайливо складену білизну, листи, тобто все, що несло з собою її запах. Здавалося, ніби вона стерла всюди навіть відбитки своїх пальців. Зникла також третина книжок і платівок, які сама купила або отримала як подарунок від мене.

Я розкрив фотоальбом — усі знімки з її зображенням було вирвано. На наших спільних з нею фотографіях її постать була акуратно відрізана і на них залишився я сам. Фотознімки з моїм зображенням, краєвидами або тваринами