Туве Маріка Янссон - Капелюх Чарівника

дощик, друзі вирішили погратися у хованки вдома. Чмих став у куток, затуливши носа лапками, і голосно полічив до десяти, а тоді подався на пошуки. Спершу він зазирнув до звичних сховків, а потім і до незвичних.

Мумі-троль лежав під столом на ґанку і почувався дуже незатишно. Схованку він собі знайшов погану. Чмих неодмінно зазирне під скатертину — тут він і попадеться. Мумі-троль роззирнувся на всі боки і враз помітив чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку на ґанку. Ось чудове місце для схованки! Чмихові ніколи й на думку не спаде підняти капелюха. Мумі-троль швиденько порачкував у куток і натягнув капелюха на голову. Щоправда, той сягав йому лише до живота, але якщо скоцюрбитися і підібгати хвостика, то ніхто його не зауважить.

Мумі-троль хихотів сам до себе, прислухаючись, як Чмих один по одному познаходив усіх решту. Гемуль — хто би сумнівався! — знову, мабуть, заповз під канапу — ніколи не може вигадати ліпшого місця для сховку. А тепер всі гасали по будинку, шукаючи Мумі-троля. Мумі-троль ще довго сидів би під капелюхом, якби не злякався, що друзям набридне його шукати. Він покинув свою схованку і, визирнувши з-поза дверей, гукнув:

— Ку-ку!

Чмих ошелешено витріщився на нього, а тоді мовив щось зовсім дивне:

— Сам «ку-ку!»

— Хто це? — прошепотіла Хропся.

Решта лише похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.

Бідолашний маленький Мумі-троль! У чарівному капелюсі він перемінився на чудернацьке звірятко. Усе, що в ньому було кругленького, стало тонким, а все маленьке розрослося до неймовірних розмірів. Та найкумеднішим було те, що тільки він сам не знав, який у нього тепер вигляд.

— О, як ви здивувалися! — вигукнув Мумі-троль, невпевнено роблячи крок на своїх довгих хитких ніжках. — Ніколи не здогадаєтеся, де я був!

— А нам те й байдуже, — пхикнув Хропусь. — У тебе такий чудернацький вигляд, що хто хоч здивується.

— Дивні ви якісь, — засмутився Мумі-троль. — Певно, надто довго мене шукали… Чим займемося зараз?

— Перш за все варто було б відрекомендуватися, — стримано зауважила Хропся. — Ми ж навіть не знаємо, хто ти…

Мумі-троль вражено глянув на неї, але подумав собі, що то, напевно, нова гра, і радісно засміявся:

— Я — Король із Каліфорнії!

— А я — сестричка Хропуся, — мовила Хропся. — Це — мій брат.

— Моє ім’я — Чмих.

— А я — Нюхмумрик.

— Які ж бо ви нудні! — буркнув Мумі-троль. — Невже важко придумати щось цікавіше? Ходімо надвір, там уже розпогоджується.

Він подибав на ґанок, решта — за ним, здивовані і розгублені.

— Хто це? — поцікавився Гемуль, котрий сидів перед будиночком і лічив тичинки соняшника.

— Король із Каліфорнії, — у голосі Хропсі вчувався сумнів.

— Оселиться у нас? — запитав Гемуль.

— Це вирішувати Мумі-тролеві, — сказав Чмих. — Дивно, куди він запропастився?

Мумі-троль розсміявся.

— Але й потішними ви буваєте іноді! Бракувало тільки влаштувати розшуки Мумі-троля!

— А ти його знаєш? — здивувався Нюхмумрик.

— Ще би! Навіть дуже добре знаю! — Мумі-троля неймовірно захопила нова гра, він аж запишався, що так гарно вписався у неї.

— Коли ти з ним познайомився? — не відступала Хропся.

— Ми народилися водночас, — Мумі-троля мало не розпирало від веселощів. — Але то лобуряка, мушу вам сказати! Може вщент розтрощити порядний дім!

— Не смій таке казати про Мумі-троля! — обурилася Хропся. — Він найліпший Мумі-троль у світі, і ми його страшенно любимо!

— Справді? — уже не мав стриму Мумі-троль. — А я гадав, що він справжній пройда!

Хропся розплакалася на такі слова.

— Забирайся геть! — у голосі Хропуся забриніла погроза. — Бо дістанеш прочухана!

— Овва, — розгубився Мумі-троль. — Це ж тільки забава! Насправді мені дуже приємно, що ви так мене любите!

— Хто б тебе любив! — розлютився Чмих. — Женіть його! Женіть у шию того потворного короля, який ображає нашого Мумі-троля!

І вони гуртом наскочили на бідолашного Мумі-троля. Той так розгубився, що й не думав оборонятися, а коли сам розсердився не на жарт, було вже надто пізно: він опинився на землі під клубком тіл, який верещав, горлав та гамселив на всі боки лапами і хвостами.

На галас вийшла з хати Мумі-мама.

— Діти, що тут відбувається? — вигукнула вона. — Негайно припиніть колотнечу!

— Вони гамселять Короля з Каліфорнії, — крізь сльози пояснила Хропся. — Хай знає!

Мумі-троль вибрався з-під купи нападників, пошарпаний і лютий.

— Мамо! — скрикнув він. — Вони перші почали бійку! Троє проти одного — це ж несправедливо!

— Визнаю, дійсно, несправедливо, — погодилася Мама. — Але ти, напевно, їх під’юджував? Хто ти, до речі, крихітко?

— Не хочу більше цієї безглуздої гри! — мало не плакав Мумі-троль. — Ви анітрохи не дотепні! Я — Мумі-троль, а на сходах стоїть моя Мама! І досить вже…

— Який же ти Мумі-троль, — зневажливо пирхнула Хропся. — У Мумі-троля гарні маленькі вушка, а твої, глянь, які лапаті!

Мумі-троль у відчаї схопився за голову і намацав велетенські пожмакані вуха.

— Але ж я — Мумі-троль! — розпачливо заволав він. — Чому ви мені не вірите?

— У Мумі-троля маленький зграбний хвостик, а твій, наче щітка! — наполягав Хропусь.

О горе! Мумі-троль тремтячими лапками обхопив хвоста.

— Очиська у тебе, мов тарілки! — додав Чмих. — У Мумі-троля очка маленькі й добрі!

— Саме так! — потвердив Нюхмумрик.

— Ти самозванець! — зробив висновок Гемуль.

— Невже ніхто мені не вірить?! — розпочав Мумі-троль. — Придивися до мене уважніше, мамо! Ти ж повинна упізнати своє рідне дитя!

Мумі-мама глянула пильніше. Вона довго вдивлялася в його налякані, завбільшки з тарелі очиці і врешті спокійно мовила:

— Так, ти — Мумі-троль.

Тієї ж миті Мумі-троль почав перемінюватися. Очі, вуха і хвіст зменшилися, носик видовжився, а животик округлився. Невдовзі перед друзями в усій своїй красі постав колишній Мумі-троль.

— Ходи, я тебе пригорну! — розпростерла обійми Мумі-мама. — Свого рідного маленького Мумі-троля я впізнаю завжди!

Трохи згодом того самого дня Мумі-троль та Хропусь сиділи в одній зі своїх схованок під кущем жасмину, наче в зеленій печері.

— Хтось таки мусив тебе зачарувати… — наполягав Хропусь.

Мумі-троль похитав головою.

— Я не бачив нічого надзвичайного, нічого не їв і не промовляв жодних заклинань.

— А може, ненароком увійшов до якогось зачарованого кола, — міркував Хропусь.

— Навряд, — відказав Мумі-троль. — Я увесь час просидів під отим чорним капелюхом, якого прилаштували замість кошика для сміття.

— Усередині капелюха? — недовірливо перепитав Хропусь.

— Так, усередині.

На якийсь час обоє замислилися, а тоді перезирнулися й скрикнули водночас:

— Не інакше як!..

— Ходімо! — скомандував Хропусь.

Вони вийшли на ґанок і обережно підкралися до капелюха.

— На вигляд зовсім звичайний, — мовив Хропусь. — Ну хіба що циліндри завжди дещо відрізняються від інших капелюхів.

— А як довідатися, чи то його витівки? — запитав Мумі-троль. — Я туди більше не полізу!

— Когось