Гі де Мопассан - Любий друг (Збірник)

* * *

Протягом сімдесятих років Мопассан постійно буває в домі Флобера, листується з ним, віддає на його суд свої рукописи. Суворий і вимогливий метр призвичаював учня працювати регулярно, щодня. Він учив: «Для художника існує лише одна засада: жертвувати всім заради Мистецтва». Для Флобера мистецтво завжди писалося з великої літери. Такого ж самовідданого служіння мистецтву, такої ж поваги до нього він вимагав і від Мопассана. Перша стаття, надрукована молодим письменником у жовтні 1876 року, була присвячена Флоберові. Мопассан захоплюється стилем Флобера, точніше, повною єдністю форми й змісту в його творах, називає його великим, геніальним письменником, підкреслює, що він «насамперед художник: це значить — письменник об’єктивний». Для Флоберового учня в цей час об’єктивність, безсторонність значать дуже багато, здаються першим, основним досягненням майстра літератури. Але, як доводить уся пізніша творчість Мопассана, його розуміння об’єктивності художника рівнозначне правдивості і аж ніяк не означає байдужості до зображуваної постаті чи проблеми. Лише в перших ранніх творах ми майже не відчуваємо власного ставлення митця до обраної теми. Саме це викликало негативну оцінку новел, зібраних у першій книзі «Дім Тельє», з боку Льва Толстого. Він закидав молодому авторові нерозуміння того, що є добром, а що злом, моральну байдужість. Можна сказати, що його докори були викликані прагненням Мопассана до абсолютної об’єктивності, бажанням будь-що уникнути особистого зацікавлення чи, краще сказати, нав’язування власних оцінок читачеві. Але при уважному читанні ми все одно розуміємо, як саме ставиться новеліст до своїх героїв. Іронія, якою пройняті «Пампушка» чи «Дім Тельє», вже й є оцінкою, виключаючою стерильну безсторонність.

У наступних збірках новел Мопассан позбувається уявної безсторонності. Він не тільки передає всіма художніми засобами твору своє ставлення до подій і осіб цього твору, а й втручається в багатьох оповіданнях у розповідь, дає своє тлумачення, емоційне роз’яснення своїх поглядів, так би мовити, «відкритим текстом», удаючись до авторських відступів, що часто мають публіцистичний характер.

У своїй першій статті — блискуче написаному панегірику майстерності Флобера, Мопассан викладає власні погляди на мистецтво, багато в чому близькі до поглядів Флобера. «Першою турботою художника має бути прагнення краси, бо краса сама по собі є істиною, і те, що прекрасне, завжди правдиве, тоді як те, що правдиве, може і не бути прекрасним». Друга турбота — це пошуки точного слова, абсолютного відповідника думці. Молодий письменник багато разів чув від свого вчителя, що «яке-небудь явище можна висловити лише одним способом, визначити лише одним іменником, схарактеризувати лише одним прикметником, оживити лише одним дієсловом». Пізніше Мопассан підкреслював, що за Флобером «письменник має бути дзеркалом явищ дійсності — таким дзеркалом, яке, відтворюючи їх, надає їм той невимовний, майже божественний відблиск, в якому полягає сутність мистецтва». Автор художніх творів, на його думку, не тільки віддзеркалює все, що його оточує, а й надає йому нових якостей, які є специфічно мистецьким відтворенням дійсності. Під пером майстра вона набуває нової виразності й громовитості, стає узагальненням багатьох спостережених художником фактів, їхньою квінтесенцією. «Письменник показує лише суть подій, що йдуть одна за одною… вибирає лише їхні характерні риси й сполучає, співставляє ці риси так, щоб найкраще сприяти шуканому ефектові, аж ніяк не переслідує мету будь-якого повчання». Він наголошував: «Флобер не уявляв собі, щоб зміст міг існувати поза формою або форма поза змістом».

Багато чому навчився молодий письменник-початківець і від знаменитого друга Флобера І. С. Тургенєва. Мопассан захоплювався Тургенєвим, присвятив йому три статті, кілька разів згадував у своїх художніх творах. Молодому письменникові дуже імпонувала манера Тургенєва-романіста, який відмовився від побудови роману «на інтризі, з драматичними штучними комбінаціями, вимагаючи, щоб давали „життя“, тільки життя — „шматки життя“ без інтриги й беззубих пригод».

З середини 70-х років Мопассан починає писати не лише вірші, а й прозові і драматичні твори. У цей час у газетах вийшла низка статей Мопассана і кілька його новел. Усе це було надруковано під псевдонімами. Більшість статей присвячені літературі. І пізніше Мопассан писав про нові твори французької літератури або переклади з іншомовних літератур французькою мовою. Літературні статті Мопассана позначені тонкими й глибокими спостереженнями, вмінням вихопити найсуттєвіше в тому чи іншому літературному напряму чи творчості того чи іншого письменника.

Мопассан вважав себе одним із художників, які повстали проти пишномовності і штучності романтизму, реалістом, причому реалізм він розумів як неминучу реакцію проти романтичного духу, проти «солодкуватої чутливості, яка замінює романтикам розум».

У своїй статті «За читанням» (1882) Мопассан сформулював думку, яку можна розглядати як своєрідне кредо письменника: «Чи є що-небудь більш хвилююче, більш приголомшливе, ніж життєва правда?». В іншій статті («Вечори в Медані») він писав: «єдино об’єктивними є лише Людська істота і Життя, і ми повинні їх розуміти і відтворювати як справжні художники. Якщо ми не можемо дати їхнє точне і водночас художнє зображення, значить, у нас бракує таланту». В другий половині 70-х років Мопассан зближується з письменниками кола Золя. Їх багато що об’єднує. Мопассан писав, що занадто довго в поезії оспівувались лише зірки, дівчата, весна і квіти, ідеалізація була провідною рисою літератури. Тому потяг натуралістів до зображення похмурих, а то й брудних сторін життя, «покидьків» є лише природним протестом проти столітнього засилля ідеалістичної школи. Він розглядав як цілком виправдану полемічну крайність, пристрасть письменників, близьких до Золя, до зображення декласованих, суспільних типів, як спробу «звільнитися від літературних забобонів» романтики, всіляких заборон і табу на зображення темних моментів дійсності. Мопассан вважав, що Золя вирізняється серед інших письменників активністю думки, прагненням усього нового, що він справжній революціонер у літературі. Однак на його думку, натуралісти, на відміну від своїх попередників — реалістів типу Бальзака або Флобера, намагаються відтворити саме життя з допомогою справжніх фактів, які вони збирають всюди, — збирають неймовірно вперто, — блукаючи, вистежуючи, розшукуючи, з мішком за плечима, як ганчірники. Тож-бо їхні романи часто виявляються лише мозаїкою з фактів, що сталися в різних місцях, фактів, причини яких не схожі, а значення різне, що позбавляє роман, де вони зібрані, правдоподібності і тієї єдності, якої передусім повинен прагнути письменник. Дослідники творчості Мопассана знаходять помітні впливи натуралізму в першій збірці його новел. Кращі з художніх надбань цієї течії автор «Любого друга» використав і в пізніших своїх творах.

Дружба Мопассана з Золя та іншими молодими літераторами сприяла написанню його першого широко відомого твору новели «Пампушка», яка увійшла в збірник «Вечори в Медані», де були надруковані оповідання Золя, Гюїсманса, Сеара, Енніка, Алексіса. Всі ці