Микола Гоголь - Скорочено Ревізор

кидається на коліна перед жінкою, кажучи, що закоханий. Вона здивована і каже, що має чоловіка. До них прибігає Марія Антонівна, бо батько просив щось переказати, і бачить таку сцену. Хлестаков схоплює Марію за руку і уже просить благословення у Анни Андріївни, яка дивується і питає: "То ви в неї?", а тоді каже, що мусить відмовити, бо дочка не недостойна такого щастя. Та тут заходить городничий. Він починає виправдовуватися щодо скарг: купці самі обманюють і обмірюють народ, а унтер-офіцерша сама себе висікла. Хлестаков просить благословення на шлюб, і городничий дає його. Прибігає Осип і каже, що коні вже готові. Усі дивуються, що Хлестаков їде, але він обіцяє, що через день повернеться, бо їде до старого багатого дядька. На прощання Хлестаков просить городничого позичити ще 800 карбованців. Той дає, Хлестаков прощається і їде, обіцяючи вернутися завтра або післязавтра.

Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Дія п'ята

Городничий з дружиною радіють, що віддадуть дочку за такого пана. Вони планують жити у Петербурзі, чоловік мріє про великий чин, підвищення і хоче стати генералом. Тепер городничий прагне усім показати свою владу і наказує квартальному записати всіх, хто ходив скаржитись на нього, а усім в місті оповісти, що городничий видає дочку за такого чоловіка, що може зробити, все, все, все! Приходять купці, і городничий сварить їх, а потім розповідає, що його дочка виходить за того самого чиновника, якому купці скаржилися. Тепер купці вибачаються перед городничим, а він наказує їм влаштувати гарне поздоровлення на весілля.

Ляпкін-Тяпкін, Земляника, Растаковський, Коробкін з жінкою, Люлюков, Лука Лукич з жінкою, Уховертов і дуже багато гостей у сюртуках і фраках вітають городничого з майбутнім весіллям дочки. Анна Андріївна розповідає гостям, як саме Хлестаков просив руки, та з її розповідей видається, ніби він просив її руки, а не дочки. Марія виправляє матір, говорячи, що усі слова Хлестакова були призначені саме для неї.

Коли городничий говорить усім гостям, що буде генералом, Ляпкін-Тяпкін і Земляника заздрять, але разом з Коробкіним просять заступництва. Тут уже Анна Андріївна зазнається і каже, що всякій дрібноті вони допомагати не будуть.

Раптом заходить поштмейстер з розпечатаним листом у руці і каже, що чиновник, якого вони прийняли за ревізора, був не ревізор. Усі дивуються, а поштмейстер розповідає, як йому на пошту принесли лист, адресований "на Поштамтську вулицю". Шпекін налякався та й розпечатав лист. Усі зачитують лист Хлестакова: "Спішу повідомити тебе, душа Тряпічкін, які зо мною чудеса. На дорозі обчистив мене кругом піхотний капітан, отож трактирник хотів уже був посадовити в тюрму; коли раптом з моєї петербурзької фізіономії та з костюму ціле місто взяло мене за генерал-губернатора. І тепер я живу в городничого, розкошую, упадаю напропалу за його жінкою і дочкою; не вирішив тільки, з котрої почати – думаю, перше з матінки, бо, здається, готова ту ж мить до всіх послуг. Пам'ятаєш, як ми з тобою бідували, обідали на шармака, і як одного разу кондитор схопив був мене за комір, з приводу з'їдених пиріжків за рахунок прибутків аглицького короля? Тепер зовсім інакше повернулось. Усі мені дають позичково, скільки хоч. Оригінали страшенні від сміху ти б умер. Ти, я знаю, пишеш статейки, вмісти їх у свою літературу. По-перше: городничий – дурний, як сивий кінь. Поштмейстер достоту департаментський сторож Міхеєв, напевне так само, падлюка, п'є без просипу. Доглядач за богоугодними закладами Земляника – зовсім свиня в ярмулці. Доглядач шкіл протух увесь цибулею. Суддя Ляпкін-Тяпкін найбільшою мірою моветон... А втім, народ гостинний і добродушний. Прощай, душа Тряпічкін. Я сам, за прикладом твоїм, хочу взятись до літератури. Нудне, брат, так жити, хочеш, нарешті, поживи для душі. Бачу: справді, треба за що-небудь високе взятися. Пиши до мене в Саратовську губернію, а звідти в село Підкотилівку…"

Городничий почав кричати, щоб Хлестакова завернули, але поштмейстер сказав, що дав якнайкращу трійку коней, тому його не наздогнати. Усі чиновники починають признаватися, хто скільки карбованців дав Хлестакову. Городничий зовсім розбитий, не може повірити, що за тридцять років служби його вперше зуміли обдурити. А тоді городничий спитав, хто перший пустив чутку, що то ревізор. Усі пригадали, що це вигадали Добчинський і Бобчинський. Цих двох обзивають міськими плетунами, проклятими брехунами. Бобчинський і Добчинський намагаються звалити вину один на одного. Раптом заходить жандарм і повідомляє городничому: "Чиновник, що приїхав за іменним наказом з Петербурга, викликає вас цю ж мить до себе. Він зупинився в гостиниці". Сказані слова вражають, як громом, усіх. Звук подиву однодушно вилітає з дамських уст; вся група, враз перемінивши пози, залишається скам'янілою. Далі – німа сцена.

Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу