Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Тiло™ 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Тiло™" автора Вікторія Леонідівна Гранецька. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:
У земному, навіть дещо банальному значенні. Рай усіма зусиллями створювала для пацієнтів медична корпорація «ТІЛО™», відкриваючи свої клініки у величних, вправно відреставрованих маєтках позаминулого століття, що гніздилися в мальовничих передмістях, котрі аж до непристойності контрастували із залюдненими, знервованими, задимленими мегаполісами.

Портлендська клініка вважалася однією з найкращих. Облаштувавшись на місці колишнього Lake Oswego — найпрестижнішого району західно-океанського узбережжя, вона вільно простяглася його прилеглими територіями, відгородилась од надміру метушливого й заклопотаного довколишнього світу високим кованим парканом. І все тут було, наче в казці: велетенський сад із екзотичними квітами й столітніми незайманими деревами, в котрих потопав старезний маєток; мереживне плетиво доріжок, що кровоносними судинами розбігалися в усіх напрямках і часом заводили в нікуди; затишні альтанки, де можна було усамітнюватися до смерті; романтичні фонтани, бризки від яких грайливо розліталися віддалік, заледве здіймався вітер; повиті зеленню гойданки, мармурові столики просто неба, непримітний догідливий персонал. Автівок, що могли б ненароком спаплюжити цей дивовижний пейзаж, у дворі не тримали. Вони були сховані в кількаповерховій підземній парковці, де раніше працював морг і катівня. Утім, у «катівню» небагато хто вірив. Довкола маєтку затишно вляглася тераса, чимось схожа на ледачу неповоротку змію, що безтурботно вигрівалася на сонечку.

Усередині теж панувала старанно налаштована казка: ліве крило, де містились апартаменти для пацієнтів та їхнього супроводу, було встелене білосніжними килимами з м’яким довгим ворсом (нога в ньому грузла по кісточки), завішене справдешніми полотнами прадавніх живописців (підробка вважалася б особистим приниженням корпорації «ТІЛО™») й оздоблене розкішними, майстерно відреставрованими меблями доби напівзабутого Ренесансу (один лише стілець коштував цілих статків). У передпокої стояв величний білий рояль.

Проте навряд чи тимчасові мешканці-пацієнти райського маєтку сприймали це як належне і тішилися з життя. Тішитися вважалося мало не святотатством. Тут належало смиренно чекати. Не нудьгувати знічев’я, а помирати від нудьги. Доживати. Перероджуватися. Воскресати. Бо для пацієнтів клініки це місце було чимось на кшталт чистилища, тимчасового перевалочного пункту, після котрого й мало розпочатися щось справжнє, важливе й довгоочікуване.

У правому крилі був розташований медичний блок, обладнаний згідно з останнім словом техніки кардіографами, ламінарними шафами, магнітно-резонансними томографами, ударно-хвильовими апаратами, бактеріологічними, біохімічними, гематологічними аналізаторами, ультразвуковими кістковими денситометрами, донорсько-діалізними кріслами, велоергометрами та тредмілами. Втрапити туди можна було лише за електронною перепусткою. Саме там і гніздилося пекло. Дехто в ньому залишався назавжди. А потім усі щосили вдавали, що зовсім не знали тих, кого вивозили звідти на катафалку, накритому білим простирадлом. Натомість інші жили, й вони чесно сподівалися прожити своє друге, куплене в клініці життя краще, сміливіше, достойніше, аніж то їм вдалося з попереднім.

Лікар узявся розглядати своїх пацієнтів. Першим упав в око старий як світ, висхлий дідок із заплющеними очима в оточенні трьох люблячих онуків. Дідуган помирав од прогресуючого атеросклерозу, нащадки не відходили від нього ні на крок. В альтанці неподалік сховалося молоде подружжя, однак із вікна їх не роздивитися, видно лишень, що один силует примітний світлим, ледь кучерявим волоссям, інший — навпаки, смоляно-чорнявим, наче в арабського шейха. Вони звернулися до клініки, бо не можуть мати дітей.

А центральною алеєю неквапом походжала найколоритніша пацієнтка клініки — в’януча голлівудська кінозірка Ванесса Маріані, бундючна й вередлива, схожа на зачерствілий коржик у яскравій глянцевій обгортці. Колись вона була першою красунею «Фабрики мрій», однак роки невблаганно взяли своє, висушивши її казкову вроду, наче листок для гербарію. Звісно, стара акторка прагнула повернути молодість. У цьому бажанні її скрізь супроводжував, аж надто віддано зазираючи в очі, фактурний молодик із зовнішністю Аполлона і дещо нетутешнім ім’ям. Чи то коханець, чи охоронець. Насправді то був її чоловік.

Проте найбільше уваги притягував інший пацієнт закритої клініки — спотворений страхітливими опіками сімнадцятирічний юнак на ймення Лукас. Притягував — і водночас викликав непереборне бажання ніяково відвести погляд. Хлопець не мав обличчя. Натомість перед спантеличеним оточенням поставало щось на кшталт зморщеного перепеченого яблука, в котрому вже не вгадувалося жодних людських рис, лише зяючі отвори. Як згодом з’ясувалося, заможної й турботливої родини у Лукаса теж не було. Право на дороге лікування в клініці «ТІЛО™» він виграв у популярному реаліті-шоу «Ти — найпотворніший», що ось уже п’ятий сезон поспіль приваблювало нещасних калік із усіх куточків країни, аби на втіху телеглядачам ефектно розіграти серед них сертифікат на нове життя.

Однак нагальною справою цього дня були химерні самогубці, що привселюдно спробували вкоротити собі віку. За дверима на лікаря чекала заплакана дружина Келлера, чи то пак уже його вдова. Нічого. Такі-сякі слова співчуття, щось про швидкоплинність земного життя, долину смертної тіні… Потому — обережний натяк на можливі побічні наслідки новітніх методик лікування раку та стандартне запитання щодо номера медичної страховки чоловіка. І якщо з цим усе гаразд, Ентоні Келлер повернеться до родини вже наприкінці тижня — живим, неушкодженим і щасливим. Хай тільки клятий муніципальний шпиталь поверне їм тіло.

Далі — справа техніки.

Проте шаленство не миналося. Відторгнення. Душа вивергає тіло. Він знав, що раніше чи пізніше кожне окремо взяте уособлення міста з таким діагнозом привезуть до нього, доктора Паскуди, як він сам подумки себе називав. Руки міста тремтітимуть, ліва повіка сіпатиметься, воно ледь не навколішки благатиме припинити все це раз і назавжди. І наразі не матиме значення, хто перед ним конатиме: чоловік чи жінка, старе чи юне, заможне чи вбоге, бо очі в таких завше однакові — нажахані, зашорені безнадією, стомлені.

Як очі програміста-аналітика, що кілька годин тому зумисне спрямував свій «фольксваген» у бетонний зад торговельного центру.

«Чиєї дружини? Якого шлюбу?..»

Чи очі тележурналістки, котра вирішила застрелитися після ланчу просто перед камерою чергового оператора замість того, щоб узвичаєно робити сюжет.

«Сьогодні переконаний республіканець Джек Донован зустрінеться на теледебатах із демократом Робертом Ван Хеллом. Нагадаємо, обидва балотуються на пост губернатора штату. А за якого сучого сина голосуватимете ви?»

Або ж очі торакального хірурга, що приходив до нього вчора, а сьогодні перерізав собі горлянку скальпелем № 10 прямісінько над розпанаханою грудною кліткою пацієнта в операційній.

«Я вже давно не рятую чужі життя, я навчений їх забирати».

1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тiло™», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тiло™"