Анджей Сапковський - Відьмак. Володарка Озера

блиснула зубками, рада за себе. Грубіян продовжував веслувати повільно, як і раніше. Але тепер він був розлючений.

Вона вмостилася на кормовій лавочці й поклала ногу на ногу. Так, аби в розрізі сукні було видно побільше.

Чоловік забурчав, затиснув на веслах грубі долоні, удаючи, що дивиться тільки на лінь мотовила. Темп веслування, зрозуміло, і не думав прискорюватися. Адептка зітхнула, відмовившись від свого, і зайнялася спогляданням неба.

Кочети поскрипували, діамантові крапельки спадали з весел.

У серпанку, що швидко підіймався, замаячив абрис острова. І темний, пузатий обеліск вежі, що здіймалася на ньому. Грубіян, хоча сидів спиною й не оглядався, невідомо як зрозумів, що вони вже майже на місці. Неквапно поклав весла на борти, підвівся, почав потроху накручувати лінь на мотовило. Кондвірамурс, усе ще з ногою на нозі, посвистувала, дивлячись у небо.

Чоловік звив лінь до кінця, оглянув блешню — чималу латунну вигнуту бляшку, озброєну потрійним гаком із хвостиком із червоної вовни.

— Йой-йой, — промовила солоденько Кондвірамурс. — Нічого не впіймалося, йой, як шкода. Цікаво, чого б то був такий нефарт? Може, човен плив надто швидко?

Чоловік окинув її поглядом, який містив чимало огидних речей. Усівся, загарчав, сплюнув за борт, схопив весла сукатими лапами, міцно вигнув спину. Весла хлюпнули, застукотіли в кречетах, човен помчав озером, наче стріла, вода з шумом розходилася від носа, вирами кипіла за кормою. Чверть перестрілу, що відділяла їх від острова, подолали вони за час, коротший, ніж два буркання, а на каміння човен виїхав із таким розгоном, що Кондвірамурс упала з лавки.

Чолов’яга забурчав, загарчав і сплюнув. Адептка знала, що в перекладі мовою цивілізованих людей це значило: «Геть із мого човна, відьмо-мудрачко».

Також знала, що на те, аби винесли її на руках, можна не розраховувати. Зняла туфельки, провокаційно високо підкотила сукню й вийшла. Проковтнула прокляття, коли шкаралупа черепашок боляче вп’ялася їй у стопи.

— Дякую, — сказала крізь зціплені зуби, — за поїздку.

Не чекаючи бурчання у відповідь і не озираючись, босоніж пішла в напрямку кам’яних сходів. Усі незручності й проблеми пройшли й пролетіли без сліду, виметені піднесенням, що в ній здіймалося. Вона ж була на острові Ініс Вітре, на озері Лох Блест. Була на місці майже легендарному, куди доводилося добиратися навіть небагатьом обраним.

Уранішній серпанок повністю розвіявся, крізь матове небо все сильніше просвічувала червона куля сонця. Навколо машикулів вежі кружляли з вереском чайки, літали стрижі.

Нагорі сходів, що вели з пляжу на терасу, зіперта на скульптуру химери, що, вишкірившись, сиділа навпочіпки, стояла Німуе.

Володарка Озера.

* * *

Була вона худорлявою й низькою, зростом не більше п’яти футів. Кондвірамурс чула про те, що замолоду звали її Ліктик, а тепер знала, що прізвисько те було точним. Але була вона також і впевненою, що принаймні з півстоліття ніхто вже не наважувався називати так малу чародійку.

— Я Кондвірамурс Тілли, — відрекомендувалася вона з уклоном, трохи стурбовано й усе ще з туфельками в руках. — Я рада, що можу бути гостем на твоєму острові, Володарко Озера.

— Німуе, — спокійно виправила її мала магічка. — Німуе, не більше. Титул й еполети можемо й не згадувати, панно Тілли.

— Тоді я — Кондвірамурс. Кондвірамурс, нічого більше.

— Тож, Кондвірамурс, порозмовляємо за сніданком. Мені здається, що ти зголодніла.

— Не заперечуватиму.

* * *

На сніданок були білий сир, зелена цибуля, яйця, молоко й житній хліб, які подали дві молоденькі тихенькі служниці, які пахли крохмалем. Кондвірамурс їла, відчуваючи на собі погляд маленької чародійки.

— Вежа, — повільно говорила Німуе, слідкуючи за кожним її рухом і чи не за кожним шматком, покладеним до рота, — має шість поверхів, з яких один — під землею. Твоя кімната міститься на другому надземному, є там усі потрібні для життя зручності. Партер, як бачиш, то частина господарча, також тут розташовані помешкання для слуг. Підземелля, як і перший та третій поверхи, то лабораторія, бібліотека й галерея. До всіх поверхів і приміщень, що там наявні, ти маєш право входити й необмежений доступ, можеш використовувати їх й усе, що там міститься, коли забажаєш і так, як забажаєш.

— Я зрозуміла. Дякую.

— На двох найвищих поверхах розташовано мої приватні кімнати й мою приватну майстерню. То абсолютно приватні приміщення. Щоб уникнути непорозумінь, я дуже чутлива до таких справ.

— Я то шануватиму.

Німуе повернула голову до вікна, у яке видно було Буркітливого Пана Весляра, який упорався вже з багажем Кондвірамурс, а тепер вантажив на човен вудилища, мотовила, підсаки, сітки та інше риболовецьке спорядження.

— Я трохи старомодна, — продовжувала магічка, — але окремими речами звикла користатися винятково сама. Щіточкою для зубів, наприклад. Приватними кімнатами, бібліотекою, туалетом. І Королем-Рибалкою. Прошу, не намагайся скористатися Королем-Рибалкою.

Кондвірамурс ледь не похлинулася молоком. Обличчя Німуе нічого не виражало.

— А якщо… — продовжила вона раніше, ніж дівчина повернула собі можливість говорити. — Якщо він спробує скористатися тобою, відмов.

Кондвірамурс, проковтнувши нарешті, швидко кивнула, втримавшись від будь-якого коментаря. Хоча ледь стрималася, аби не бовкнути, що не полюбляє рибалок, до того ж грубіянів. І тих, у кого голова обсипана сивиною біленькою, наче сир.

— Та-а-ак, — промовила протяжно Німуе. — Тож інтродукція в нас уже позаду. Час перейти до справ конкретних. Тобі цікаво, чому з-поміж усіх кандидаток я вибрала саме тебе?

Кондвірамурс, якщо взагалі задумувалася над відповіддю, то лише тому, щоб не вибрати занадто самовпевнену. Утім, швидко дійшла висновку, що стосовно Німуе навіть дещиця фальшивої скромності виявиться занадто фальшивою.

— Я найкраща сняча[4] в академії, — відповіла вона холодно, по суті й не хвастаючись. — А на третьому році я займала другу позицію серед онейроманток.

— Я могла взяти ту, яка займала першу позицію. — Німуе й справді була щирою аж до болю. — До речі, пропонували мені саме оту приму, дещо з натиском, бо вона ж важлива донечка якогось важняка. А як ідеться про сніння й онейроскопію, то ти ж, дорогоцінна Кондвірамурс, знаєш, що цей дар досить примхливий. Фіаско може спіткати навіть найкращу зі снячих.

Кондвірамурс зуміла стримати за зубами відповідь, що її фіаско можна порахувати на пальцях однієї руки. Усе ж розмовляла вона з майстринею. Знай пропорції, мосці пані, як казав один із професорів академії, ерудит.

Німуе легким кивком похвалила її мовчання.

— Я захопила «язика» в академії, — сказала за мить. — Тому знаю, що для того, щоб бачити сни, ти не маєш використовувати наркотичні засоби. Це мене тішить, бо наркотиків не полюбляю.

— Я сню без жодних порошків, — підтвердила з відтінком гордощів Кондвірамурс. — Для онейроскопії мені досить мати гачка.

— Прошу?

— Ну, гачка. —