Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

просто загинути. Власне, чарівник, що втратив пильність, цілком міг загинути і від руки звичайної людини, бо прості люди вважали відьом, чаклунів і чарівників єдиним джерелом тих страшних бід, що випали на їх долю в Темні Часи, породженням зла, та й всю магію без розбору сприймали як щось чорне і зле.

Особливо важко доводилося, звичайно, простим сільським чаклунам і відьмам. Жінки, які займалися знахарством, повсюдно мали погану репутацію, від якої не зуміли позбутися до сих пір. Такі відьми сторицею платили за свої професійні знання і вміння, які, до речі, майже завжди використовували на користь людям! Турбота про вагітних жінок і домашніх тварин, Травництво і прийом родів, навчання людей, особливо дітей, старовинних піснень і правил співжиття, турбота про родючість грунту, про порядок в полі, в саду і на городі, основна роль в будівництві будинків, турбота про сім'ю та господарство, лозоходство і знаходження не тільки водних джерел, а й родовищ різних руд та інших корисних копалин та їх видобування, а також багато іншого — все це було в веденні жінок. І за довгі століття відунами була зібрана багатюща скарбниця різних заклинань і чар, які повинні були забезпечити успіх у всіх перерахованих вище справах. Знання ці завжди переходили від однієї відьми до іншої і в народі користувалися заслуженою повагою. Втім, якщо що-небудь бувало «не так» під час, скажімо, пологів або польових робіт, це завжди ставили в провину відьмам. А тепер це «не так» бувало набагато частіше, ніж «так», оскільки ворогуючі між собою чарівники використовували отрути і прокльони, абсолютно не зважаючи на інших людей, бажаючи лише здобути миттєву перемогу над суперником і зовсім не думаючи про наслідки. Вони викликали посухи, бурі і пожежі, згубні хвороби на рослини і страшні епідемії в усьому Земномор'ї, а в підсумку у всьому цьому виявлялися винні сільські відьми! А іноді відьма й гадки не мала, чому її чудове зцілювальне закляття раптом перетворює звичайну рану в страшну гангренозну виразку; або чому дитина, якій вона так вдало допомогла з'явитися на світ, народился ідіотом; чому її щире благословення призводить до того, що зерно гниє в борозні, а яблука — на гілці дерева. Але ж має хтось нести відповідальність за всі ці біди? Тим більше, щоб покарати відьму або чаклуна, не треба було далеко ходити — вони жили в тому ж селі або в тому ж місті, а не десь в замку або фортеці жорстокого правителя-пірата, захищеного загонами озброєних людей і могутніми закляттями. Чаклунів і відьом топили в отруєних колодязях, спалювали на порожніх і не даючих врожаю полях, ховали живцем, щоб мертва земля знову ожила і стала родючою…

Ось чому рідко хто з відьом або чаклунів продовжував займатися своїм ремеслом і вже тим більше — передавати свої знання іншим. Ті, хто так і не зрікся своєї професії, найчастіше були або вигнанцями, або напівбожевільними каліками, які не мали сім'ї, старими і самотніми — цим людям вже майже не було чого втрачати в житті. По-справжньому мудрі відьми і чаклуни, яким багато хто довіряв і до яких всі без винятку ставилися з належною повагою, тепер поступилися місцем послужливим хитрунам, озброєним не мудрістю, а лише набором розхожих «заклять» і жалюгідних «фокусів». Звідусіль тут же повиповзали всякі старі «знахарки» з зіллям, які були здатні хіба посилити і без того пануючі всюди жадібність, заздрість і злість. А якщо батьки помічали, що їх дитина з дитинства обдарована талантом чарівника, то з усіх сил намагалися це приховати, бо таких талановитих дітей боялися особливо сильно, і доля їх могла стати воістину трагічною.

Я розповім вам одну з подібних історій. Частково вона взята з «Книги Темного Часу», дещо додано жителями гірських селищ, розташованих на схилах гори Онн і в лісах Фаліерна. Якщо постаратися, то зі здавалося би розрізненими шматочків і фрагментів цілком можна скласти достатньо достовірну історію, хоча це, звичайно, буде одночасно і вигадка, заснована на чутках, домислах і припущеннях. Я хочу розповісти вам, як був заснований Будинок Мудреців на острові Рок, а якщо Великі Майстри Рока скажуть, що це відбувалося зовсім не так, то нехай самі і повідають нам, як це було в дійсності. Бо чорні хмари приховують ті часи, коли острів Рок вперше став називатися Островом Мудреців, і цілком можливо, що саме мудреці-чарівники і доклали до цього рук.

II. Видра

Біля струмка жила Видра одна,

Лице будь-яке повторити могла,

Знала закляття усі і закони,

Могла розовляти з людьми і драконами.

Так вдалину біжить вода, вода

Так вдалину біжить вода.

Видра однак мав чоловічу стать і був сином майстра-кораблебудівника, який працював у порту Великого Хавнора. Але таке ім'я, Видра, хлопчикові дала мати; вона була родом із села Ендлейн, розташованому на північно-західних відрогах гори Онн, і в столицю прийшла просто в пошуках роботи, як і багато інших. Це було сімейство надзвичайно благопристойне, зайняте вельми шанованим ремеслом, однак навіть у корабела і його дружини був привід стурбуватися, бо з деяких пір стало очевидно, що їхній син володіє магічним даром, який батько весь час намагався з нього вибити.

— З тим же успіхом ти міг би побити хмару за те, що вона невчасно дощ приносить! — дорікала йому мати Видри.

— Дивись, щоб він не озлобився на тебе через твої калаталки, — застерігала тітонька.

— Обережніше! А то хлопчина візьме та за допомогою якого-небудь закляття твоїм же ременем тебе і задушить! — посміювався дядечко.

Але рідні даремно турбувалися: хлопчик і не думав нікому робити гидоти або жартувати над батьком. Він мовчки зносив побої і учився приховувати свій дар.

Втім, він цей дар ні в гріш не ставив. Йому було досить подумати, і сріблясте світло розливалося в темній кімнаті, сама собою знаходилася загублена шпилька для волосся, і розплутувалася заплутана шерсть, варто було йому торкнутися клубка та щось прошепотіти, а тому він ніяк не міг второпати, з чого це рідні так хвилюються, адже це були сущі дрібниці. Але батько особливо злився на нього через подібні «дрібниці», і навіть якось раз сильно вдарив його прямо по губах, щоб надалі за роботою з шерстю він не розмовляв, а працював мовчки і за допомогою звичайних інструментів.

Мати намагалася напоумити хлопчика більш м'яко:

— Ну уяви, — говорила вона, — ось знайшов ти, скажімо величезний діамант. І що таким біднякам, як ми, з ним робити скажеш? Хіба що заховати! Адже ті, у