Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 3: Пробудження древньої магії

Поки маг Ельсар закінчував свою промову, у королівській залі запанувала тиша, сповнена відчуття неминучого. Ервін обвів поглядом зібраних навколо – його найвірніші воїни, маги та наближені радники виглядали схвильованими, але готовими стати до бою. Він знав, що їм доведеться боротися з не простою фізичною загрозою, а з древньою магією, яка прокинулась разом із пошкодженими кристаломи. 

Августа, відчуваючи на собі невидимий тягар долі, зібралася з силами та вперше озвалася. – Я розумію, що не маю достатньої сили, щоб прямо протистояти темряві. Але, якщо я маю зв’язок із кристалом і він відповідає на моє життя... то, можливо, у цьому зв’язку криється сила, здатна стримати монстрів. 

Ервін, побачивши рішучість у її очах, схилив голову: Ми разом пройдемо через це, Августо. Але спершу переконаємося, що наші вороги не зламають наш захист. 

Він швидко дав розпорядження капітану Фредеріку зміцнити оборону замку, а магам — зосередитися на захисті кристала. Потім звернувся до Ельсара – Скажи нам більше про це пророцтво. Що ми можемо зробити, щоб забезпечити безпеку нашій дитині? 

Ельсар відповів з обережністю
– Єдиний спосіб підтримати рівновагу це пробудити древню магію всередині вас обох. Але за це доведеться заплатити високу ціну. Дитина стане частиною цього зв'язку ще до свого народження, і це накладає на неї відповідальність, яка не всім по силах. 

Погляди Ервіна й Августи зустрілися. Вони розуміли, що від цієї миті їхня доля та доля їхньої дитини переплітаються із загрозою, яка почала прокидатися. Це більше не була лише битва за трон чи королівство. Тепер вони стояли на шляху до найглибшої та найнебезпечнішої магії, здатної як врятувати світ, так і занурити його в безодню. 

Вони разом зробили крок уперед, стоячи перед сяючим кристалом, відчуваючи його пульсацію, наче відлуння серця. Світло кристала спалахнуло яскравіше, і Августа здригнулася, відчувши, як щось усередині неї відгукнулося. Немов невидимі нитки пов’язували її з цим древнім каменем, а його енергія на мить огорнула її теплим мерехтінням. Їй здалося, що вона чує шепіт — не голосний, не чіткий, але… знайомий. Вона поклала руку на живіт, і світло кристала ніби відповіло їй. Темрява, яку він тримав у собі, боролася за свободу. Але так само, як кристал тримав монстрів у полоні, Августа та Ервін відчули, як їхнє кохання та спільна мета наповнюють їхню рішучість. 

Ми не дозволимо темряві взяти гору, — прошепотіла Августа, притиснувши руку до живота, а Ервін, міцно тримаючи її за руку, додав – Ми будемо боротися разом, до самого кінця. 

Цей урочистий момент став символом їхнього нового союзу — не лише як короля та королеви, а як батьків і захисників древнього світу, що пробудився. 

Вже у власних покоях Августа сиділ на великому ліжку її очі були сповнені здивування та хвилювання. Її пальці судомно стиснули край сукні, а в голові відлунювали слова мага. Вона вагітна. Її тіло раптом відчуло дивне тепло, немов магія прокинулася всередині неї, створюючи новий ритм життя. Це правда? Як це можливо? Ще мить тому вона була лише дружиною, королевою, воїном… а тепер — матір’ю? Від цієї думки її подих перервався, а серце шалено застукало. 

— Але… — її голос був тремтливим, — Ервіне, в нас була лише одна ніч… Як таке можливо? 

Король драконів провів рукою по обличчю, спробувавши приховати власне здивування. Він завжди знав, що зв’язок між драконом і його обраницею унікальний, але навіть він не очікував такого. 

— Августо… — його голос був глибоким, тихим. — Це… наша магія. Коли дракон і його справжня пара об'єднуються… це не просто союз, це створення чогось більшого. 

Його долоня ковзнула до її живота, і Августа відчула ніжний, майже невидимий жар. Це було щось нове. Їй здалося, що всередині неї пульсує не лише її власна душа, а й щось іще… 

— Але… — вона все ще не могла осягнути цю думку. — Це правда? 

Він не просто посміхнувся. Його погляд став м'яким, ніжним, але водночас у ньому з’явилася нова глибина — ніби він бачив перед собою щось незвідане, прекрасне і водночас тривожне. Він провів долонею по її щоці, запам’ятовуючи її вираз.
— Це диво, Августо, — прошепотів він, нахиляючись ближче. — Ти дала мені все, а тепер… ти даруєш мені ще більше. 

— Так, моя королево. Це не просто можливо. Це — наша доля. 

Їхні погляди зустрілися. Вона шукала в його очах відповідь, але знайшла лише любов, теплоту і… гордість? 

— Ти радий? — тихо запитала вона. 

— Я щасливий, — відповів він, нахиляючись ближче. — І я буду берегти тебе і наших дітей понад усе. 

Августа відчула, як її серце наповнюється спокоєм. Вона була впевнена, що б не чекало на них попереду, вона не одна. 

Тепер вони знали правду, але що означає народження спадкоємців драконів? Чи принесе це мир, чи навпаки — нову небезпеку? 

Коли нарешті виснажена подіями королева Августа заснула, загорнувшись у теплі покривала, Ервін Де Освільд більше не міг дозволити собі залишатися поруч. Його розум палав тривогою. Він знав, що не можна зволікати—темрява не чекатиме, поки вони наберуться сил. 

Безшумно підвівшись з ліжка, він поправив покривало на плечі дружини, легко торкнувшись її волосся. Її дихання було спокійним, але навіть уві сні її лице здавалося стурбованим. 

Він довго дивився на кохану, запам’ятовуючи кожен вигин її обличчя, м’які пасма волосся, що спадали на подушку. Він знав, що їй потрібен спокій, але всередині нього все кричало про те, що небезпека ближче, ніж вони думають. Він провів рукою по її волоссю, дозволяючи собі ще одну мить, перш ніж піти.
— Бережи її, — прошепотів він у порожнечу кімнати, і тільки тоді портал засвітився холодним світлом.

Він вів на південні кордони, де на нього вже чекав його давній друг і вірний воїн—головнокомандувач Дерек Сю Вальфорт. 

Як тільки король ступив через портал, теплий вітер ударив йому в лице. Перед ним стояв Дерек, його темний плащ розвівався на поривах вітру. 

— Я знав, що ти прийдеш, — промовив він, не повертаючись. 

— Як ситуація? — Ервін став поруч, вдивляючись у далечінь. 

— Це більше, ніж просто магія, Ервіне, — голос Дерека звучав жорстко, без звичного спокою. — Ми отримали звістки від прикордонних дозорців: люди почали зникати. Села опустіли, будинки залишені, немає навіть тіл… Лише сліди кігтів і відчуття, що щось темне прослизнуло цими землями.Вони рухаються, Ервіне. Це не просто залишки магії—це щось більше. 

Король зціпив щелепу. 

— Жоден ворог не повинен перетнути наші землі. 

— Я вже підняв додаткові загони, — запевнив Дерек, обертаючись до нього. — Військо на поготові, варта посилена. Але цього може бути недостатньо, якщо ми не дізнаємося, звідки воно бореться. 

Ервін повільно вдихнув холодне повітря, відчуваючи, як магія пульсує в його венах. 

— Ми дізнаємося. І коли цей морок прийде — він зустріне не слабкість, а гнів дракона. 

Над кордоном здіймався світанок, і в його тьмяному світлі двоє чоловіків стояли пліч-о-пліч, знаючи, що попереду — найбільша битва їхнього життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍