Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

— Так це був ти, так? - Запитала Розраза, коли ми суто випадково зустрілись у Спокійних Рівнинах - я забирав усі свої речі, а вона була тут заради виконання якогось завдання, бо наче сестра колись вилітала звідси.

     Мені не довелося довго думати на рахунок того, що саме сестра мала на увазі. Коли вона зазирнула мені в очі, я спочатку хотів було кивнути головою, щоб підтвердити її слова, але ні. Не варто видавати гібридам інформацію. Взагалі нікому крім людей, яким ти дуже довіряєш. Але цим вгалалі не варто подібного казати.

     Та й до того ж, сестрі я вже більше не довіряв після того, як вона перейшла на сторону матері, почав підтримувати тільки її.

— Ні, не я. З чого ти взагалі так подумала?

— Ну знаєш, усілякі чутки про тебе почали доходити навіть до дальніх селищ. Багато хто каже, що ти монстр і демон, раз зміг вбити за одну ніч стільки народу.

— Те, що я вбив колись лиш одного гібрида - та й те був нещасний випадок через те, що я намагався захиститися, - це не значить, що я монстр і демон.

     Я намагався перед нею трохи виправдатись, сподіваючись, що її не змогли запевнити в тому, що я вбив багатьох гібридів. Так, я це зробив, не заперечую. Але ще є шанс, що Розраза не вірить у це. Я дуже на це сподіваюсь.

— Знаєш... - Дівчина зітхнула, і я побачив , як її крила легенько опустились. - Я навіть і не знаю, у що треба зараз вірити, та кому варто довіряти. Багато чуток, багато пліток. Я не знаю, на чию сторону варто стати. Тільки будь ласка, не ображайся.

— Я розумію...

     Коли дівчина відвернулась, але на диво не відійшла від мене - хоча я гадав, що через усі ці чутки вона взагалі не підійде до мене, - я підійшов ближче і обійняв її. Розраза не відійшла. Але було трохи неприємно розуміти те, що вона не обійняла мене у відповідь. Це... Було якщо чесно не дуже приємно розуміти, що можливо на цьому моменті між нами як між братом і сестрою все закінчено.

     Але я не звинувачую Розразу, бо добре розумію. Якщо б у мене про брата або сестру ходили подібні чутки, я б теж задумався над тим, чи варто йому довіряти після цього і чи варто буде з ним якось контактувати далі.

     Хтось різко відірвав мене від дівчини, але продовжив тримати за шию. Я майже одразу побачив перед мордою злої матері. Дивлячись на мене, вона тримала мене за шию так, наче сподівалась, що або задушить мене, або просто зламає її. І на що вона сподівається? Гадає, що дійсно може вбити мене ось так?

— Я наказувала тобі не приходити сюди більше?! - Прогарчала вона, а я відчув, що хватка стала сильніше.

     Треба з цим щось робити.

     Примружився і оголив зуби, показуючи, що якщо вона спробує зайти трохи далі, я точно стримуватися не буду. Побачивши їх, жінка трохи послабила хватку, але не відпустила.

— Я взагалі не до сестри прийшов. - Прогарчав я, відчуваючи, як хвіст починає легенько смикатися. - Ми зустрілися суто випадково.

— Та що ти? - Мати відійшла від мене трохи й направила хвіст з гострим жалом на мене.

    За секунда, вона би вдарила мене ним. Я встиг ухилитисявід удару, а потім різко притис жінку до землі. Може, хоч це на трохи її зупинить. Почавши голосніше гарчати, я вже хотів було випустити залп полум'я або ще гірше - завалити землею, - але Розраза різко зупинила мене.

     Дівчина схопила мене за плече і ледь змогла відтягти мене від матері. Тільки тоді я зміг знову прийти в себе. Чорт... Як я міг до цього дійти?

     Я подивився на Розразу. Чи бачила вона якісь зміни у моїй зовнішності? Бо я пам'ятаю, коли почав злитися одного разу, моя зовнішність змінилась на демонічну. Чи встигли вони усі побачити, що зі мною щось не так окрім моєї поведінки?

— Вали звідси! - Прогарчала мати, розправивши крила.

— Вибач. - Сказав я тихо до Розразиперед тим, як розправити крила й полетіти звідси.

     Під кінець я почув від матері, яка повернулась до моєї сестри:

— Він весь в свого батька. Теж потворний монстр.

..

..

..

..     

..     

     Вечором я сидів на горі своєї гори, де оселився у пеклі. Параноя кудись поки зникла, даючи мені можливість подумати про те та про інше.

     Я згадував слова матері. Вона, мабуть, як і багато хто гадає, що я дійсно хотів собі судьбу демона й монстра. Що мені подобається ось так ходити кожного року і вбивати гібридів.

    Як шкода, що вони не можуть зрозуміти, що я й сам від цього всього страждаю.

..

..

..

..

..

— Я чув, ти вже одного разу побував на справжній місії. - Мовив Озір, сівши напроти мене й притис крила до тіла після польоту.

      Коли я подивився на його морду, мені здалося, що він у якомусь сенсі пишався мною. Відвернувся. Ну його нахрен. Краще б взагалі сюди не приходив...

— Скажи чесно, ти спеціально мене шукав? - Запитую.

    Все ж, ця зустріч була явно спланована раніше, і на звичайну зустріч не була схожа.

— Так, шукав. Як тільки почув, що пост одного з демонів, відповідаючих за свято став новенький, при тому той, хто тільки недавно став демоном, скажу чесно, почав шукати майже одразу.

— Чому ти шукав мене? - Задаю ще одне питання, яке почало мене мучати майже з самого початку.

— Не знаю, пам'ятаєш ти ту розмову, коли ми вперше зустрілись після наших смертей, але я довго думав на рахунок того, що сталося між нами. Точніше, чого взагалі не сталося.

— Що, будеш казати щось на кшталт «Я тебе остаточно кидаю, і кажу зараз тобі це в лице» чи «Я все добре обдумав, тому давай знову станемо сім'єю, якою ми ніколи не були»?

     Десь всередині почала з'являтись невеличка лють. Скажу чесно, я навіть і не сподівався, що Озір колись наважиться підійти до мене знову настільки близько, так ще й першим заговорити, наче між нами до цього нічого й не було.

     А зараз він говорить усе так спокійно, наче не він до цього не намагався вбити мене, а потім ще й шкірився, бо не хотів мене бачити. Що на нього найшло? Невже він дійсно над чимось там думав, і зараз прийшов розповісти щось важливе?