Тетяна Гобатюк - Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк

- Фактично так. Є лише певний ньюанс. – таак.. от не люблю я таких початків. – Ментальність – це перш за все думка. Тож артефакт варто носити максимально близько до голови, а ще краще ось тут. – він торкнув себе пальцями у місте між шиєю та потилицею. – Саме там знаходиться центр жовтої магії.

- Жовтої? – не одразу вловила я.

- Колір менталістів. – пояснив Карл.

- Аааа...

Кинула погляд на книгу, впринципі можна було здогадатися. У цієї шайки вся класифікація ґрунтується на кольоровому сприйнятті. От цікаво, дальтоніки серед чаклунів є? Це питання і задала.

- Некроманти альбіноси, а дальтоніки... Ні, ніколи не чув. – відповів, з хвилину подумавши артефактор.

- Некроманти – альбіноси? – оце так новина!

- Ти  не про те думаєш! – приземлив мої думки Карлайн.

- Вибач. Продовжуй, будь ласка. – я спробувала мило посміхнутися, на що чоловік лише закотив очі. Ну так, на кого кого, а на Карла моя природня чарівність ніколи не діяла. Проте він все ж продовжив.

- Загалом ситуація така: можна зробити туге кольє, чокер по вашому, в защібку якого вкладемо необхіде плетіння. Можна заколку для волосся. – я кивнула, обдумуючи варіанти.

Певно чокер буде краще, заколку легко зняти, плюс ходити з однією зачіскою весь час – ну таке... Свої вагання і озвучила, на що Карлайн знову вразив глибиною своєї творчості.

- Я теж про це подумав, але і прикрасу можна зняти. Звісно можна накласти на поясок чокеру захист від стороннього впливу і несанкціонованого взлому, проте в мене є краща ідея. – він глянув мені у очі, в них читався шалений азарт. – Що як вживити амулет тобі у шию? – я аж здригнулася від цих слів.

- Тобто вживити?

- У вигляді тату. – швидко заспокоїв мене геній артефакторики. – Цю методику розробили алхіміки, проте, чому б не спробувати нам? – Карлайн іскрився щастям мов дитина, здається ще мить і він захлопає у долоні. Проте я не поділяла його захват.

- І ти зможеш таке зробити? – акуратно уточнила.

- Сам ні, але на щастя, є на Серапіоні один нелегал із Щорсу. Як ти вже зрозуміла, я люблю привозити з собою цікавих людей. – він підмигнув мені, а тоді різко захлопнув книгу, та попрямував назад у кабінет.

Вже сидячи за столом, Карлайн зв’язався через артефакт зв’язку з його знайомим зіллєваром. Судячи з голограми, яку я побачила, чоловік вже в роках. Тим не менш, він погодився нам допомогти і пообіцяв прибути у Чорний замок до вечора.

- Ну от і славно.  – деактивував кристал зв’язку Карл, піднявся та вийшов з-за столу. Я залишилася вальяжно сидіти у дивані біля вікна. – Маємо час на обід. – посміхнувся він, скоріше своїм думкам, чим мені та махнув рукою, запрошуюючи іти за ним. – А ще, Селіна дуже рада буде тебе бачити. Постійно про тебе питала всі ці роки. Хотіла навіть на Землю з’їздити, проте я не пустив.

- Чому? – вже нагнавши того у коридорі, запитала я.

- Вона слабка магиня. Її мати не була чистокровною артефакторкою, тож якби заблукала, не змогла б повернутися додому сама. Це небезпечно. – я погодилася. Не варто так ризикувати заради простої забаганки.

- Розкажи про її матір. Як її звали, як ви познайомилися. Ти ніколи не згадував, що в твоєму житті була жінка. – я помітила тінь печалі на його і так смуглому обличчі, проте чаклун відповів.

- Ми познайомилися, коли мені було двадцять, їй вісімнадцять. Я проходив практику у Тартантопі, колись розповідав тобі про це. – я кивнула, даючи зрозуміти, що пам’ятаю. Карлайн продовжив. – Вона з’явилася мов ангел. Спустилася з гори прямо мені в руки. – тяжко було не почути нотки благоговіння, коли він згадував давню історію свого кохання. – Її звали Рут. – я була вражена, як ніжно Карл вимовив її ім’я. Певно і досі кохає. – І вона померла під час пологів. – сумно закінчив свою розповідь артефактор, а мене кольнула совість.

Хоч я прямо і не причетна, але скільки всього лайна було зроблено між нашими родинами і як чудово, що ми з цим розгреблися. Весь шлях, що залишився до їдальні йшли мовчки, кожен окутаний своїми думками.

За обідом Селіна не торкнулася і граму божественного м’яса Вероніки, постійно розповідаючи мені останні новини, а в кінці, натякнула, що має до мене приватну розмову. Підозрюю, буде ділитися хвилюваннями з приводу залицяльника. Принаймні її щічки сором’язливо зарум’янилися при згадці про приватність. Я погладила дівчину по руці та пообіцяла, що обов’язково про все поговоримо в дорозі до Бурштинового замку. Вирішила взяти ту з собою, нам не завадить свіжий погляд. Карлайн не заперечував.

Після обіду ми повернулися у кабінет та приступили до розробки концепції закляття. Артефактор довго вивіряв та переплітав між собою в’язі кількох плетінь, аж поки сутінки не обгорнули нас. За пів години Аеліта доповіла, що у холі чекає якийсь пан Ілай. Карлайн, почувши ім’я алхіміка, попросив провести того у кабінет негайно. Ще п’ять хвилин і перед нами стояв огрядний чоловік років п’ятдесяти п’яти. Хоч від волосся на його голові не залишилося і сліду, проте коротко стрижена борода мала темно-русий колір з рідкими вкрапленнями сивини. Очі – чи то сині, чи то сірі, придивлятися не стала.

Карлайн швидко поділився з Ілаєм планом та продемонстував уже закінчене плетіння, що чекає свого пересадження у магічні чорнила.