Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 3

 

Шість років тому...

 

Агата відкрила очі і примружилась від яскравого світла. Світлі стіни, крапельниця. Як вона опинилась у лікарні, дівчина не пам’ятала.  Останнім її спогадом було, як стояла на мосту, темна вода плескалась внизу. Потім холод, що проникає під шкіру і неможливість зробити подих. І раптом - темрява. Ще спливли спогади про сильні руки, що її вихопили з цієї пітьми і голос. Тільки, що він казав і хто саме це був, вона згадати не могла...

- Що сталося? Де я? - прошепотіла слабким голосом, коли побачила поряд чоловіка в білому халаті.

- Ви у лікарні. Мене звуть Віктор Миколайович, - відрекомендувався чоловік, підходячи ближче. - Я ваш лікар. Агато Юріївно, ви впали з моста в море. Вас витяг хлопець. Вам дуже пощастило, що немає переломів, а тільки невеличкі забої. З дитиною теж все в порядку. Ваші рідні вже тут, чекають на можливість вас побачити. Але мені потрібно оцінити ваш емоційний стан. Що ви пам’ятаєте?

- Пам’ятаю, що довго йшла в дощ, потім опинилась на тому мосту, потім холод і все...Чекайте, ви сказали: дитина?

- Так. Ви вагітні. Струсу у вас немає. Втрата пам’яті може бути спровокована стресом. Відпочивайте, Агато. Я передам близьким, що ви прийшли до тями і все в порядку.

Агата не могла заспокоїтись. Вона вагітна. В неї буде дитина. Вона не могла в це повірити.

- Цього не може бути...- прошепотіла, ковтаючи тихі сльози.

Лікарям швидкої, що приїхала в ту ніч, Стас сказав, що дівчина випадково упала у воду, тому їй не задавали багато питань і не примусили проходити психіатричну експертизу. Коли пізніше батьки спитали в неї, як сталося, що вона опинилась у воді, дівчина сказала, що не пам’ятає навіть як опинилась там, й тим більше як упала у море. Лікар запевнив їх, що це мине і таку втрату пам’яті міг спровокувати шок.

Батьки і чоловік навідували її щодня. Мати як тільки дізналась про вагітність від лікаря, не втрималась від запитання:

- Лікар мені сказав про твій стан. Це дитина Олега? - спитала Ірина Данилівна, вдивляючись в бліде обличчя дочки. Батько з Олегом в цей час пішли купити собі кави. Їхній з Олегом відліт довелося перенести на кілька днів.

- Мам, будь ласка. Я не готова зараз до цієї розмови. Можеш мене залишити, я хочу спати, - дівчина відвернулась до вікна, демоструючи матері, що не бажає продовжувати цю розмову, і подивилась на букет, що приніс Олег.

- Олеже, ми з Юрієм Костянтиновичем зачекаємо на дворі. - промовила мати до зятя, що щойно увійшов до палати.

- Добре, Ірино Данилівно, - посміхнувся їй хлопець, з тривогою дивлячись на Агату.

Олег дочекався, коли теща покине палату, присів поряд і спитав:

- Агато, це ж ЙОГО дитина?

- Якої відповіді ти чекаєш? В нас з тобою нічого не було...- відповіла тихо дівчина, уникаючи його погляду.

- Батьки впевнені, що дитина моя, тож давай поки так і буде. Не будемо влаштовувати скандал. Тим більше малюку краще буде рости у повній сім’ї. Що скажеш?

- Я не знаю. Я спантеличена, Олеже. Можеш мене залишити? Я хочу відпочити, - її голос звучав ледь чутно.

 Коли хлопець пішов, то Агата не втрималась і знову заплакала. Тепер її життя назавжди зміниться. Але, в той самий час, в ньому з’явився сенс. Думаючи про це,  дівчина несвідомо поклала руку на все ще плаский живот. Тепер в неї є часточка коханого, найкращий подарунок, про який він навіть не здогадується. Після цих думок, стан Агати швидко почав приходити до норми. Вона почала краще харчуватись і на щоках з’явився здоровий рум’янець. Тож за декілька днів її вже виписали додому.

- Стан задовільний, - констатував лікар після огляду. - Запам’ятайте: зараз для вас важливо більше відпочивати, гарно харчуватися і виключити стреси.

Після виписки мати наполягала, щоб Агата ще тиждень провела вдома, та дівчина не хотіла закидати навчання. В іншій країні, вона гадала, їй буде легше відволіктися від горя.

 

З того моменту, як вони повернулися до Лондона, Олега наче підмінили. Він став дуже уважним. Попереджав будь-які  примхи і прохання дружини. Навіть на навчання її завозив і записав до клініки на огляд. В ранок перед візитом до лікаря Агата вперше відчула, що таке токсикоз і ледь не запізнилась на заняття. По дорозі замість улюбленої кави, вона купила собі імбірний чай і смакуючи його, крокувала по подвір’ю навчального закладу.

- Привіт, подруго! - гукнули її. Агата озирнулась і побачила Оскара, що крокував до неї. - Тебе не було на заняттях на минулому тижні.

- Так...Мій дідусь помер, я їздила додому. 

- Оу. Вибач. Мені так шкода, - відповів хлопець. - Тобі, певно, потрібні конспекти, можу свої позичити не на довго.

- Так. Дякую, це було б чудово. 

- Слухай, в мене ж досі немає твого номеру, - він дістав свій смартфон у яскравому чохлі.

-  Гаразд. Диктуй свій, а я тобі зателефоную, - вона записала номер, пообіцявши подзвонити ввечорі і домовитись про зустріч.

На заняттях дівчина декілька разів вибігала з аудіторії через сильну нудоту. М’ятні льодяники і імбірний чай трохи допомагали їй. Та ці неприємності стали несуттєвими після того, як Агата вперше побачила свого малюка на моніторі в кабінеті лікаря.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍