Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

— Минуло понад дев'ятнадцять років, Джил. Мені здається, я достатньо чекала, щоб повернутися у це місце. В мене холодний розум. 

— І тому в тебе тремтить зараз голос? — зауважила вона з легкою посмішкою. — Пам'ятаєш, що я розповідала тобі? Ніхто не починає танцювати з кульмінації. Крок за кроком. Рух за рухом. Повільно. Поступово набираючи швидкість, щоб від тебе неможливо було відвести погляд. Щоб в тебе лишились сили дотягнути до фінальної точки. Поступово захоплюючи краї сцени, звужуючи акцент на собі. Відсікаючи найдальше оточення й поступово просуваючись до найближчого. 

— Пам'ятаю Джил. Ти...як завжди маєш рацію... Мені варто дати собі трохи повітря. 

— Так, люба... — по доброму посміхнулася вона в слухавку. — Але я не тому дзвонила. Сьогодні день смерті Джеймса... Ти...як? Як…?

— Боляче, — холодно промовила, намагаючись стримати тремтіння в голосі. — Але я рада, що повернулася сюди. 

— Хочеш я візьму квиток і приїду до тебе завтра? — турбувалася Джил, хоча їй самій було не значно легше. — Якихось двадцять годин і я буду поруч з тобою. 

— Не треба, у тебе є свої турботи, — криво посміхнулася та повернулася на спину із заплющеними очима. — Я вже буду лягати спати. Мені завтра рано вставати на тренування. Хочу відпочити.

— ...добре. Прохолодної ночі тобі... Я люблю тебе, Роуз. 

— Я тебе теж люблю. 

Короткі гудки заполонили простір, віддаючись в думках луною. Я здійняла погляд на стелю, обклеєну вирізками із газет і сильніше закусила губу. Сотні заголовків, вкриті жовтими плямами від старості. Десятки різних шрифтів. Чорно-білі та кольорові фотографії. Я збирала їх весь цей час, слідкуючи як розквітає життя того, хто зруйнував моє. «Грегорі Граунд — людина року», «Шлях до слави, вимощений голосом», «Найкращий співак, найкращий син, найкращий в усьому?», «Талант передається генами?» — я читала жирний шрифт й кусала свої губи, щоб замінити емоційний біль на фізичний. 

Як там казала Джил? Крок за кроком? Спочатку, я відберу бездоганну репутацію. Потім прихильність фанатів. Потім довіру у тих, хто для них важливий. Щоб зрештою, все це стерло їх обох до золотого попелу. 
______________________________________________

Як гадаєте, чи має право жертва на помсту? На рівноцінну помсту, яку не дає нам закон. Щось вагоміше ніж два роки життя за безліч років, які мала прожити вбита людина. Сподіваюся, одного дня усі жертви відчують полегшення. А поки... сподіваюся, вам сподобається трохи справедливості в цій книзі.