Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

Він повільно поплентався слідом за Найдавнішим. Як завжди, йому доводилося дивитися в спину величного бога. Непомітно він обернувся подивитися на усміхнене самовпевнене і задоволене обличчя дівчини. Вона крутила Найдавнішим, як того сама хотіла. Намацувала межі його терпіння і щоразу зупинялася рівно тоді, коли, здавалося б, за мить шляху назад уже не буде. Тільки навіщо? Одному Мелеку відомо. Шамальє закрокував швидше, щоб наздогнати повелителя. Звісно, ​​той міг літати. І міг сам досягти будь-якого острова без жодних мостів. Навіть без допомоги крил. Навіщо вони взагалі були потрібні? Тільки для залякування його і так потворною бойовою формою? Говорили, що у Прадавньої схожа форма у бойовому стані. Тільки крила ще темніші. Але не чорні. Абсолютно чорного кольору на цьому світі не існувало і не могло бути. Єдине обмеження, яке наклав на нього сам Батько. Чому? Ходило чимало чуток. Може, лише Найдавніший і Прадавня знали справжню причину такого рішення Батька. Може, й ні. Чорного кольору від самого спочатку у цьому світі не існувало, наскільки знав сам Шамальє.

Удвох вони йшли центром дороги. Неширокої кам'яної вулиці, що обросла з усіх боків однаковими квадратними двоповерховими сірими непоказними будинками. Нині спокійно і невимушено пересуватися можна було лише серединою вулиці. Ближче до будинків вся дорога була вкрита шаром пилу, усіяна дрібними і не дуже шматками каменю різної форми. Скільки не намагався, на інших островах Шамальє не міг згадати такої кількості сміття під час їхнього створення, як на Нижньому. Якась дивина. Навіть ті величезні гойдалки, де любила проводити час Прадавня, з усіх боків були оточені такими ж купами мотлоху. Чому вона так вчинила? Ще один спосіб дійняти Найдавнішого? Але тому не було справи до нарі. Нехай тут буде хоч до пояса такого сміття, йому все одно.

Проходячи повз черговий сірий непоказний будинок, Шамальє відкрив рот. Ще вчора тут не було цієї вулиці! Це неправильно. Мало того, так ця вулиця йшла не під кутом дев'яносто градусів до тієї, де він зараз перебував. Так не було раніше! Коли вона встигла змінити планування міста? Шамальє опустив очі, щоб більше не дивитись на це. Чим більше б він побачив, тим більше зріла б у ньому впевненість, що він повинен повідомити про зміну Найдавнішому. Адже план затверджував саме повелитель. А Прадавня самотужки змінила його. І, мабуть, без відома Найдавнішого. Але говорити повелителю сьогодні про це, коли він ще не повністю охолонув від чергової сутички з Прадавньою, Шамальє вважав не правильним. Ну, змінила вона планування, що в цьому такого? Нарі все одно. І Найдавнішому також. Краще промовчати.

Бог відвернувся від тієї вулиці і подивився в інший бік. Квадратні будинки. Кожен наступний такий самий, як і попередній. Усі однакові. Вікна, двері, плоскі дахи, сходи, ґанок та непоказні перильця, все ідентичне. І круглий годинник на кожному будинку. Абсолютно га кожному. І не маленьких розмірів. До пояса приблизно. Коло годинника розділене на три сектори від центру. Нижній сектор темно-синього кольору. Інші два злилися в жовтому кольорі. Час для відпочинку та робочі години. Цим колом невпинно ходила стрілка. На дальньому її кінці було потовщення дивної форми. А іншим кінцем стрілка кріпилася до темного кола у центрі годинника. Шамальє чудово пам'ятав той конфлікт, що вибухнув навколо годинника на Нижньому. Прадавня хотіла встановити їх на кожен будинок, щоб нарі знали, коли їм виходити на роботу і коли починати служити богам. Адже тут не було ночі та дня. Зрозуміти, що ще рано чи вже пізно — неможливо. Тому вона і встановила на кожному будинку годинник. Але для їхнього живлення був необхідний доступ до джерела. Звичайно, Найдавніший виявився проти цієї ідеї. І вибухнула сварка. Якби Шамальє міг посивіти, то того дня він би це зробив. У результаті, Найдавніший дозволив їй із найдрібнішої частинки джерела створити власне сховище енергії для Нижнього. Рівно таке сховище, якого було б достатньо для роботи годинників і ні краплиною більше.

А ось із тим потовщенням на кінці стріли історія зовсім інша. Спочатку Шамальє думав, що це спантеличена збочена фантазія Прадавньої. І тільки коли він випадково опинився на Нижньому посеред ночі, йому відкрився сенс. У той час, коли на інших островах ніч, тут годинник починає підсвічуватися. Не увесь, а якраз те потовщення. Як тільки стрілка годинника йде з темно-синього сектора, світіння зникає. До речі, про це розповісти Найдавнішому Шамальє теж не наважився. І намагався тримати в секреті ту обставину, що він побував на Нижньому уночі. Менше знаєш, міцніше спиш. А ще, чим ти менше помічатимеш, тим ти довше проживеш. І все-таки одне тільки питання в цьому годиннику не давало спокою Шамальє: невже вся ця витівка і той скандал із доступом до джерела був задуманий нею лише для того, щоб на кожному будинку нарі світилася та стрілочка? Шамальє зі всіх сил намагався переконати себе, що саме так і було нею задумано.

Ось і міст. Надалі планувалося влаштувати на ньому подобу карет, щоб нарі допомагали богам сідати і подорож для них виявлялася більш комфортною. А зараз цей міст являв собою широкі сині смуги. Від найнижчого і до самого острова Роботи. Якщо подивитися на сам острів, то до нього подати рукою. Але переміщення мостом займало час. Воно тривало набагато довше, ніж, здавалося, має займати така подорож. Прадавня пояснювала це тим, що мандрівникові потрібно не просто подолати дистанцію, а й вийти за межі світу. Шамальє хотів у це вірити. Хоч і припускав, що вона зробила так навмисно. Щоб допекти Найдавнішого.

Мостами могли скористатися і нарі. Але їм дозволялося це робити тільки в темну пору доби, щоб раби не перебували на мосту поруч із богами. Якщо мостом хтось рухався в один бік, то в інший уже ніхто не міг переміститися. Тож зустріти на ньому ще когось Шамальє і не сподівався. Нарі будуть йти з острова, коли боги вже розпочнуть відпочинок. І ці ж нарі повертатимуться на острови, доки боги ще відпочивають. Тому з Нижнього існують мости на решту островів. Щоб раби могли забезпечити приємне і нічим не обтяжливе життя богів.