Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- На що ти дивилася? - Райан так різко глянув мені в очі, що я трохи розгубилася.

- Тобою милуюся, - невдало відповіла я і відчула рум'янець на щоках.

- Ти дивилася на мій трикутник, - насуплено пробубонів новий знайомий. - Між іншим, я не музейний експонат, щоб так на мене витріщатися!

- А я в твій музей квитка й не купувала, - хитро посміхнулася у відповідь. - Я бідна людина. Татко все в казну кладе. Ось, прямо, до копієчки.

- Ти хотіла сказати, що бере звідти? - а мій співрозмовник виявився мені в саму пору в умінні відповідати.

- А ти з ним в справі?

- А як же!?

Напевно, ми б продовжили ще сперечатися, але ми вже прийшли й обімліли від побаченого.

Зона острова, що належила вогненному факультетові, нагадувала райські острови десь в далеких теплих водах океану.

Тут було багато зелені та двоповерхових будиночків, викладених червоною цеглою.

Стежки були викладені камінням. Вони з'єднували будиночки один з одним та вели до великої площі, де в теплу пору року проходили збори. По центру цієї площі було споруджено місце для багаття. А вдалині виднівся вулкан, що зараз дрімав.

Професор Слоу обернулася до учнів та її зачіска так хитнулася, що здавалося, ще трохи і вона покине її голову.

- У кожному будиночку можуть проживати шість учнів і один професор, - повідомила декан Фіролена. - Будиночки хлопчиків та дівчаток окремо. Ваші вчителі будуть наглядати за поведінкою й дотриманням правил факультету та академії. Якщо хтось із вас себе буде погано почувати, ви завжди можете до них звернутися й отримати належне лікування.

- Як думаєш, вона цю промову скільки років декламує? - прошепотіла я Райану.

- Та років двісті точно, - хихикнув знайомий.

Потім нас почали розподіляти по домівках. І мені пощастило опинитися в одній кімнаті з Дженні. Звичайно, коли я мала на увазі слово «пощастило», я натякала на противагу цього поняття.

Та я б, краще, в коморі з мітлами жила, ніж з цією дивною особою, яка оспівувала свою подругу-русалку.

Проте, нас з нею відправили в одну кімнату на другому поверсі в кінці коридору.

Усередині будинок виглядав затишно. Хол з великим каміном та м'якими диванами. Їдальня з невеликою кухнею та меблями з червоного дерева. Велика кімната для занять з безліччю книжкових шаф. І просторі ванні кімнати з великими вікнами.

На другому поверсі було чотири спальні.

Наша з Дженні кімната виявилася в глибині коридору. Тут було так само затишно. Світлі меблі, велике вікно й шафи для особистих речей.

Я швидко зайняла ліжко біля вікна й почала викладати свої речі в тумбочку.

Дженні, лише, знизала плечима й влаштувалася на сусідньому ліжку.

- Я так здивована, що виявилася на цьому факультеті, - несподівано для мене Дженні заговорила. - Вогненний факультет мені не підходить. Шкода, що немає Повітряного факультету.

- А що сталося з ним? - від цікавості я завмерла, чекаючи, що мені повідають зараз щось цікаве.

- Моя мама там вчилася, - Дженні дістала рамку з фотографією й простягнула її мені. - Вона розповідала, про величну красу Повітряного факультету. Про його високі білі шпилі та ніжно-рожеві дахи.

- І куди він подівся? - я розглянула фотографію, де була сусідка по кімнаті з мамою, та повернула назад.

- Коли мама закінчувала академію, почалася магічна війна, - Дженні вибрала місце на полиці ще для пари фотографій. - Їх навчання закінчилося раніше на два місяці. Незабаром після випуску їм повідомили, що більше немає Повітряного факультету та професора Фроста.

- Ти сказала Фроста? - здивувалася я. - Але, ми ж всі його бачили та твоя подруга на нього явно поклала око.

- У містера Саймона Фроста, декана Терраніса, був брат, - пояснила Дженні. - Вони народилися разом. Але, мама казала, що настільки різних близнюків вона ще не бачила. За її розповідями, декан Повітряного факультету був у всьому кращим за Земляного. На жаль, факультету більше немає. Але я мріяла потрапити саме на нього.

- Цікава історія, - кивнула я, залишаючись в деякому подиві. - Не уявляю, як могла пропасти частина острова.

- Не знаю, але, вибач, мені треба знайти Тіффані, - Дженні накинула куртку та залишила мене одну в кімнаті.

Мене дуже зацікавила її розповідь. Я довго ще дивилася у вікно й намагалася переварити інформацію про факультет та його дивного декана. Але потім я згадала Олексія, та заснула, мріючи про те, як ми проведемо разом залишок літа.

На острові ми провели кілька днів та познайомилися з багатьма учнями й вчителями. Вечорами ми з Райаном розмовляли в альтанках, розташованих на нашій території та часто смажили зефір на багатті, який кожен день розводили вчителі.

Відповідальною за наші життя й поведінку була мила блондинка. Вона тільки цього року закінчила академію й виглядала так молодо, що деякі однокурсники примудрялися до неї загравати.

Звали її Анна Вітріз. І вона всіляко намагалася стати для нас подружкою.

Готувати їжу та прибирати доводилося самостійно. Тому Анна запропонувала графік чергувань, з яким всі погодилися.

Ці кілька днів були чудовими. І я б захотіла пробути тут ще, якщо б не бажання скоріше побачити свого коханого.

У день відправлення назад, я зателефонувала йому, але він так і не відповів. Це дуже мене засмутило. Напевно, Олексій сердився ще. Але нічого. Він у мене швидко заспокоюється. Як приїду, відразу піду до нього.

!! Вітаю! Сподобалась глава? Самий час підписатися на автора на поставити вподобайку!!!