Каріна Дубініна - Ковбойське літо, Каріна Дубініна

Розділ 4. Перший Слід

Наступного ранку сонце тільки почало розливати своє м’яке світло над горизонтом, коли Томас уже стояв на ганку, притискаючи до долоні знайдений напередодні шматок тканини. Він не міг позбутися відчуття, що цей загадковий символ має особливе значення. Повітря було свіжим, наповненим запахом ранкової роси і трав, що пробуджувалися до нового дня. За Томасом уважно спостерігав дядько Гаррі, сидячи на дерев’яному кріслі й насолоджуючись ароматом гарячої кави.

— Щось не дає тобі спокою, Томасе? — запитав дядько, ледь усміхаючись.

— Так, дядьку, — відповів Томас, розгортаючи тканину перед собою. — Ти казав, що ковбої залишали такі знаки для орієнтації. Думаєш, це теж щось означає?

Гаррі замислився, поглянувши на символи.

— Можливо, хлопче, — нарешті сказав він. — Ковбої мали свою мову символів. Вони використовували такі знаки, щоб не заблукати чи попередити про щось важливе. Це може бути як орієнтир, так і підказка… Хто знає, можливо, навіть карта.

На цих словах Еллі, яка тільки встигла заплести своє волосся в дві коси, підбігла ближче.

— Карта до скарбу? — її очі загорілися від захоплення.

Гаррі посміхнувся і, нахилившись ближче до дітей, мовив:

— Скарби, діти, не завжди у вигляді золота чи дорогоцінностей. Найцінніше — це досвід, знання і… пригоди. Але якщо цей знак щось означає, нам потрібно це перевірити.

Гаррі почав навчати дітей основам слідопиту. Він показував, як відрізнити сліди людини чи тварини від природного хаосу. Поглядаючи на траву, яка була притиснута в одному напрямку, на зламані гілки чи навіть дрібні подряпини на каменях, він пояснював, як ці підказки можуть розповісти історію.

— Слідопит — це наче детектив, — говорив він. — Ви шукаєте сліди, які порушують звичний порядок природи. Будьте уважні, і земля сама розповість вам свою історію.

Томас і Еллі слухали дядька з відкритими ротами, вбираючи кожне його слово. Надихнувшись, вони вирішили вирушити до лісу, де раніше знайшли тканину.

Оснащені пляшками з водою, ліхтариками і картою, діти рушили до лісу. Томас ішов попереду, тримаючи карту, а Еллі йшла слідом, періодично зупиняючись, щоб роздивитися щось цікаве на землі. Ліс був прохолодним і тихим. Сонячні промені пробивалися крізь густе листя, створюючи мереживну тінь на землі.

— Дивись, Томасе! — вигукнула Еллі, вказуючи на слід копита біля великого каменя. Навколо були подряпини, ніби кінь раптово зупинився.

— Схоже, тут хтось був недавно, — серйозно сказав Томас, уважно роздивляючись місце.

Поруч із слідом вони знайшли шматок мотузки. Вона була потерта і виглядала старою, але здавалося, що вона пролежала тут не дуже довго.

— Може, це залишили ковбої? — припустила Еллі.

— Або хтось, хто шукав те саме, що й ми, — додав Томас, ховаючи мотузку до кишені.

Вже збираючись повертатися, Томас помітив велике старе дерево з дуплом. Щось у ньому привернуло його увагу. Він обережно зазирнув усередину і вигукнув:

— Еллі, тут щось є!

У дуплі лежав шкіряний мішечок, закритий на вузлик. Томас обережно витягнув його й відкрив. Усередині виявився старий латунний компас із гравіюванням у вигляді зірки.

— Це компас? — здивовано запитала Еллі, розглядаючи його.

Компас був незвичайним. Замість звичайного магнітного вказівника він показував лише один напрямок — на захід.

— Думаю, це підказка, — сказав Томас, відчуваючи, як хвилювання зростає. — Може, він вкаже нам шлях до чогось важливого.

Коли діти повернулися на ферму, Гаррі уважно вислухав їх і взяв компас до рук.

— Цей компас — справжня реліквія, — промовив він. — Якщо він показує на захід, то, можливо, вказує на старий ковбойський маршрут. Раніше ковбої залишали такі речі, щоб знайти дорогу назад або допомогти іншим.

Томас і Еллі з подивом слухали дядька. Їхній перший похід привів їх до справжньої ковбойської загадки.

— Завтра вирушимо на захід, — сказав Гаррі з усмішкою. — І дізнаємося, куди веде цей компас.

Того вечора, сидячи біля багаття, діти не відривали поглядів від компаса, який відбивав полум’я вогню. Гаррі розповідав історії про ковбоїв, які долали небезпеки, зберігали свою честь і ніколи не здавалися.

— Справжній ковбой завжди йде вперед, навіть коли шлях здається непростим, — мовив він. — Але пам’ятайте: найважливіше — це ваші знання, витримка і вміння довіряти своїм друзям.

Томас і Еллі лягли спати з думками про майбутній день. Їхні пригоди тільки починалися, і тепер вони знали, що кожна загадка приховує історію, яку вони обов’язково розкриють.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍