Максим Голубєв - Колісниця для Богів, Максим Голубєв

Богдан відступив назад, тримаючи кристал, і побіг до виходу. Вибравшись назовні, він зупинився, озираючись. Ліс знову був тихим, а браслет на його руці згас, ніби завершив свою місію.

Богдан вдихнув на повні груди, тримаючи кристал у руках. Він знав, що найважче позаду, і тепер залишалося тільки завершити колісницю.

Повернувся він до Касперівців ввечері. Село було тихим, лише місяць освітлював дорогу до його майстерні. Він зайшов, обережно поклав кристал на верстак і на мить дозволив собі видихнути. Нарешті, усе було на своїх місцях.

— Час закінчувати, — сказав він сам до себе, але почув позаду знайомий голос.

— Справді час, — Гоібніу з’явився ніби з тіні. — Багато хто вже чекає на це.

Богдан кивнув, і вони взялися до роботи. Гоібніу пояснював кожен крок, але Богдан уже знав, що робити. Метал відповідав на його дотик, дерево і прикраси ідеально вписувалися у конструкцію.

Коли кристал було закріплений у центрі колісниці, усі деталі зійшлися в єдину гармонію. Колісниця була готова. Вона виглядала як щось із легенд: її корпус блищав магічними візерунками, колеса здавалися живими, а золотисті й сріблясті орнаменти випромінювали світло.

— Вона дихає, — прошепотів Богдан, відступаючи.

Кристал у центрі колісниці засяяв яскраво, і здавалося, що вся майстерня наповнилася гулом. У цей момент повітря навколо завібрувало, і з'явилися Луг із мечем, Брігід із казаном, Мананнан мак Лір із каменем і сам Гоібніу зі списом.

— П’ять артефактів, об’єднані разом, — сказав Луг, його голос звучав урочисто. — Вони знову відновлять баланс.

Богдан обережно торкнувся колісниці. У цей момент усі артефакти почали випромінювати світло. Меч Луга, що висів на поясі, здавалося, спалахнув вогнем. Казан Брігід засяяв золотом, ніби всередині горіло сонце. Камінь Мананнана почав мерехтіти, а спис Гоібніу засяяв блакитним полум’ям.

Колісниця піднялася над землею, ніби ожила. Вона почала обертатися навколо своєї осі, випромінюючи енергію, що зливалася в потужний потік світла.

— Баланс відновлено, — сказав Гоібніу, підходячи до Богдана. — Фомори більше не зможуть пробратися до світу людей. Але пам’ятай, це не кінець. Люди повинні самі берегти цей порядок.

— Це ваша колісниця, — сказав він. — Я виконав роботу.

— І цим ти довів, що гідний стати частиною цієї історії, — відповіла Брігід. — Ми можемо запропонувати тобі безсмертя, але вибір за тобою.

— Безсмертя... це не для мене. Мені краще тут, у Касперівцях. З моїми інструментами і людьми, які мені дорогі.

Боги кивнули, і Луг сказав:

— Ми поважаємо твій вибір. Але знай: у важкі часи ми завжди будемо поруч.

Коли боги зникли, Богдан залишився самі. Він зачинив майстерню, вийшов надвір і знову побачив, як місяць освітлює дорогу. Наступного дня життя в Касперівцях продовжиться, але він знав, що тепер усе буде по-іншому.

Кінець