Максим Голубєв - Колісниця для Богів, Максим Голубєв

— Ні, цього я не залишу! — Богдан кинувся наздоганяти, але, вибігши на двір, побачив тільки густий туман, що швидко накрив село.

Раптом перед ним з’явився Гоібніу, очі світилися сріблястим блиском.

— Зараз ти їх не наздоженеш, хлопче, — сказав він спокійно, але серйозно. — Фомори завжди тікають у своє лігво, коли заволодіють здобиччю.

— Фомори? — перепитав Богдан, хмурячись. — Хто вони такі?

Гоібніу зітхнув, ніби пригадуючи щось дуже давнє.

— Фомори — стародавній рід створінь, які жили на межі світів. Вони — уособлення хаосу і руйнування. Колись вони намагалися завоювати цей світ, але їх зупинили боги. Проте деякі з них вижили і ховаються в тіні, чекаючи моменту, щоб повернутися. Вони завжди шукають силу, яка допоможе їм відновити колишню владу, і думають, що кристал може дати їм перевагу. Але він був створений не для них, а для збереження рівноваги між світами.

— То що ж тепер? — запитав Богдан у розпачі. — Як я завершатиму роботу? Без кристала це неможливо!

— Не панікуй. Вони сильні, але не всемогутні. Якщо ти справді хочеш повернути кристал, готуйся до подорожі. Це буде небезпечний шлях, але ти не будеш сам. Луг, Брігід і Мананнан мак Лір — вони допоможуть тобі, якщо зможеш дійти до них.

— Куди йти? — Богдан стиснув кулаки, намагаючись упоратися з емоціями.

Гоібніу підняв руку, і на ній спалахнула карта, вирізьблена світлом просто в повітрі.

— Це твій шлях. Але пам’ятай, — сказав він, дивлячись просто у вічі Богдану, — тільки твоя рішучість приведе тебе до перемоги. Кожен із нас допоможе, але ти повинен бути готовий до випробувань.

Ранковий холод пробирав до кісток, коли Богдан залишив село. За спиною ще було видно димок із коминів Касперівців, а попереду тягнувся густий ліс, що був позначений на карті Гоібніу, як перша точка маршруту.

Богдан йшов густим лісом, відчуваючи, як браслет на руці тепліє, ведучи його далі. Нарешті, у невеликій галявині він побачив трьох постатей. Луг, Брігід і Мананнан мак Лір чекали його біля древнього дерева, їхні образи випромінювали силу й спокій.

— Ти прийшов за допомогою, — сказав Луг, тримаючи спис, що світився золотавим світлом. — Ми бачимо, що ти здолав свій перший страх. Але попереду нові випробування.

— Ти втомлений, але твоя сила ще не вичерпана, — додала Брігід, простягаючи чашу, наповнену джерельною водою. — Випий і віднови свою впевненість.

Богдан обережно взяв чашу й відчув, як чиста вода змиває втому й тривогу. Його руки більше не тремтіли, а серце билося рівно.

Мананнан мак Лір підняв тризуб і вказав на браслет на руці Богдана.

— Цей браслет покаже тобі шлях до лігва фоморів. Але вони не віддадуть кристал без бою. Щоб подолати їх, ти маєш знайти силу в собі, а не лише у зброї.

— Ми даруємо тобі три речі, — сказав Луг. — Спис, щоб захистити себе. Воду, щоб очистити розум. І напрямок, щоб знайти мету.

Богдан кивнув, відчуваючи, як їхні слова вселяють у нього рішучість. Луг передав йому спис, Брігід поклала до його руки амулет, а Мананнан махнув тризубом, і перед ним у повітрі проявилася карта.

— Ми не можемо йти з тобою, — промовила Брігід. — Але в найтемніший момент згадай про наші слова. Усе, що тобі потрібно, ти вже маєш.

Боги розчинилися в світлі, залишивши Богдана самого серед тиші лісу. Він стиснув спис і вирушив далі, знаючи, що тепер готовий до зустрічі з ворогом.

Ліс, крізь який рухався Богдан, ставав дедалі густішим і темнішим. Кожен крок по зарослих мохом коріннях здавався гучним у зловісній тиші. Сріблястий браслет на його руці почав випромінювати слабке світло. Попереду, серед чорної тіні дерев, з’явилася розколина в скелі.

— Отже, це і є їхнє лігво, — пробурмотів Богдан.

Вузький тунель привів його до печери, стіни якої світилися зеленим світлом. На кам’яних виступах стояли факели, їхній вогонь мерехтів синім полум’ям. У центрі зали на підвищенні був кам’яний трон, на якому сиділа потвора — лідер фоморів. Її тіло було покрите лускою, а в руках вона тримала кристал, який Богдан шукав.

— Хто насмілився зайти сюди? — гаркнув лідер, його голос рознісся луною по печері.

— Я прийшов за тим, що ви вкрали, — твердо сказав Богдан, роблячи крок уперед. — Поверніть кристал.

Фомор засміявся, його сміх був схожий на скрегіт металу.

— І ти думаєш, що можеш забрати його у мене, смертний?

Фомор змахнув рукою, і навколо Богдана з'явилися тіні, що швидко набирали форму воїнів. Вони рушили на нього, але спис Луга, який світився золотавим полум’ям, легко розсікав їх, наче примар.

— У мене немає часу на ваші ігри, — сказав Богдан, коли остання тінь зникла.

Фомор звівся на повний зріст і ступив уперед, тримаючи кристал.

— Якщо хочеш його, доведи, що ти його вартий.

Богдан зрозумів: звичайною боротьбою йому не виграти. Він подивився на кристал і помітив, що поверхня навколо нього нагадує частину стародавнього механізму. Це була пастка. Лише той, хто знає ремесло, міг забрати кристал.

— Дуже добре, — сказав Богдан, підходячи ближче. — Якщо хочеш випробувати мене, зробімо це за правилами.

Фомор хижо посміхнувся.

— Розбери механізм, не пошкодивши кристала, і він твій. Або тебе поглине магія.

Богдан підійшов до механізму. Рухи були впевнені, але серце стискалося. Це як у майстерні: усе має бути точним і спокійним. Кожен рух був ретельно продуманим. Богдан викручував важелі, знімав кільця й гвинти, розплутував мережу магічних символів, викарбуваних на механізмі.

Коли лишалася остання деталь, механізм раптом завібрував. Але Богдан, згадавши слова Брігід про те, що він, як джерело, ніколи не вичерпається, впевнено завершив роботу.

Кристал випав із лап фомора прямо в руки Богдана.

Фомор заревів, але не кинувся в атаку. Він був зв’язаний угодою і не міг нічого змінити.

— Ти переміг цього разу, смертний. Але боги не завжди будуть із тобою, — прогарчав він.