Daniello Dali - Рани, Daniello Dali

Фрід обережно підійшов до парубка, й сів туди ж, де нещодавно була його дружина. Чоловік довго наважувався, але все ж таки поклав руку на місце, де б мала бути спина хлопчини. Він повільно його погладив, ніби власного сина, і тихо-тихо мовив: “Все добре, ти в безпеці. Тут тебе ніхто не образить, синку”.

“Ти, певно, зголоднів. Принести тобі яблуко?” — запитав чоловік і пішов на кухню.

Коли хлопець почув кроки, то його тривога потихеньку почала спадати. А коли впевнився, що в кімнаті нікого не залишилося, обережно відсунув ковдру і визирнув з-під неї одним оком, щоб оглянутися.

Через прикриті двері виднілася інша кімната, куди пішов чоловік. Хлопець думав втекти звідси, але навіть лежати йому було боляче. Сама думка, щоб повторити нещодавню втечу, йому приносила дискомфорт. Але навіть коли він вже налаштувався на ще один забіг, саме тіло відмовилося виконувати команди. Хлопця ніби привалило могильною плитою, яку неможливо було зсунути самому.