Мара Найт - Між світлом та темрявою, Мара Найт

Ранок настав несподівано. Темрява поступово відступала, але кімната все ще залишалася напів темною, освітленою лише променями місяця, що пробивалися крізь важкі штори. Вони створювали химерні тіні на стінах, додаючи загадковості всьому навколо.

Кора відкрила очі, відчуваючи, як її тіло обтяжене втомою. Ніч видалася довгою, розмови й спогади заповнили кожну хвилину. Вона повернула голову до вікна, де сріблясте світло місяця все ще панувало над горизонтом, хоча десь на сході вже пробивались перші ознаки ранкового світла.

Її думки ще кружляли навколо слів Нікселіни. Всі ті розкриття, історії, частини її життя, які досі були приховані за товстими завісами таємниці, тепер стали зрозумілішими. Але з цим прийшла й нова хвиля питань.

Кора встала з ліжка, почувши, як у замку починають лунати тихі звуки пробудження: легкі кроки, віддалений шурхіт тканини, хтось тихо перемовлялися на кухні. Вона підійшла до вікна, відсунула штору, щоб поглянути назовні. Світ Арденії здавався одночасно величним і похмурим, ніби кожен камінь цього місця зберігав тисячолітню історію.

У двері постукали, і Кора повернула голову.

— Увійдіть, — сказала вона тихо.

Двері відкрилися, і на порозі з'явився Астарот. Його вигляд був трохи змінений: на ньому був темний плащ, який підкреслював його високий зріст і впевненість. Він подивився на Кору, а в його очах відбилася турбота.

— Як ти? — запитав він коротко, але його голос видавав більше, ніж звичайний інтерес.

Кора злегка посміхнулася, ховаючи за цією усмішкою свої переживання.

— Нормально. Просто… багато всього.

Астарот підійшов ближче і став поруч із нею біля вікна.

— Це тільки початок, — сказав він, дивлячись на горизонт. — Але ти справишся.

Кора подивилася на нього, і її серце на мить відчуло тепло. Вона не знала, що чекає попереду, але зараз, поруч із людьми, які стали для неї родиною, вона відчувала себе сильнішою.

Зал поступово заповнювався. Кора увійшла першою, її хода була впевненою, але в очах зберігався відгомін думок минулої ночі. Слідом за нею з’явився Астарот, його плащ ледь торкався підлоги, додаючи величності кожному його кроку. Нікселіна та Естеліна вже чекали, обговорюючи щось пошепки, але замовкли, коли всі зібралися.

Кора кинула погляд на всіх присутніх. У кімнаті відчувалася напруга, хоча ніхто не наважувався її озвучити. Карта світу демонів була розгорнута на великому столі в центрі залу, позначки на ній сяяли блідим червоним світлом.

— Добре, ми всі тут, — почала Кора, намагаючись звучати максимально зібрано. — Тепер питання: як ми потрапимо в світ демонів?

Астарот підійшов до столу, поклавши на нього руки.

— Є два шляхи, — сказав він, дивлячись на карту. — Перший — через портал у цій фортеці. Він веде прямо до тронної зали мого батька, але це надто ризиковано. Якщо вони не готові до нашого прибуття, нас можуть зустріти як ворогів.

Естеліна перехрестила руки на грудях, її обличчя набуло замисленого вигляду.

— А другий? — запитала вона, намагаючись уявити всі можливі варіанти.

— Другий шлях складніший, — відповів Астарот, його голос став серйознішим. — Це обхідний маршрут через ущелини Кровавих Земель. Він займає більше часу, але дозволяє уникнути небажаних зустрічей.

Нікселіна зробила крок уперед, уважно роздивляючись карту.

— Ущелини небезпечні. Там можуть бути істоти, які не визнають ні демонів, ні ангелів. Ти впевнений, що це безпечніше?

Астарот похитав головою.

— Немає безпечного шляху. Але через портал ми ризикуємо з’явитися посеред бойової зони або бути одразу захопленими батьком. А ущелини дають нам хоч якусь перевагу.

Кора уважно слухала, її погляд зосередився на карті.

— Як довго триватиме подорож через ущелини? — запитала вона.

— Кілька днів, — відповів Астарот. — Але ми можемо уникнути більшості пасток, якщо будемо обережними.

— Ми не можемо втрачати час, — сказала Нікселіна, дивлячись на Кору. — Чим швидше ти сядеш на трон, тим сильнішими ми станемо в боротьбі проти майбутньої загрози.

— Я розумію, — відповіла Кора, її голос став твердішим. — Але я хочу, щоб усі були в безпеці.

— Безпеки не буде, — глузливо усміхнувся Астарот. — Але ми зробимо все, щоб вижити.

Естеліна кивнула і зітхнула.

— Тоді вирішуй, Коро. Куди ми йдемо?

Кора вдивилася в карту, відчуваючи, як усі погляди спрямовані на неї. Вона глибоко вдихнула і підвела голову.

— Ми підемо через ущелини, — сказала вона рішуче. — Якщо це дає нам шанс дістатися туди непомітно, ми повинні ризикнути.

— Добре, — підсумував Астарот. — Тоді збирайте все необхідне. Ми вирушаємо з першими ознаками ночі.

Усі мовчки кивнули і почали розходитися, готуючись до небезпечної подорожі. Кора залишилася біля столу на кілька секунд довше, вдивляючись у карту. Її серце билося швидше, але вона знала, що іншого вибору в неї немає.

Кора стояла над картою, її пальці ковзали по холодній поверхні, окреслюючи маршрут через ущелини. У голові вирували думки: як зробити подорож якомога швидшою, як уникнути пасток і небезпек. Її серце боліло за кожного, хто йшов із нею, і вона відчайдушно хотіла, щоб усе пройшло добре.

Раптом у її свідомості спалахнула ідея. Її книга — родинна книга, яку вона взяла з собою. Можливо, вона містить підказки, які допоможуть знайти безпечніший шлях або хоча б підготуватися до того, що чекає попереду.

Поки вона розмірковувала, краєм ока побачила ангела. Він йшов уздовж залу, тримаючи в руках свитки, але зупинився, помітивши, що Кора дивиться на нього.

— Ти, будь ласка, підійди, — покликала вона його впевненим, але добрим голосом.

Ангел негайно підійшов, його крила легенько колихалися, відображаючи м’яке світло.

— Чим можу допомогти? — запитав він, уклоняючись.

— У моїй кімнаті є книга. Вона лежить на столі біля ліжка. Це родинна книга. Принеси її, будь ласка, якнайшвидше, — попросила Кора, дивлячись йому прямо в очі.

— Звісно, негайно, — відповів ангел і, не зволікаючи, рушив до дверей. Його фігура майже злилася з темрявою коридору, залишивши після себе лише ледь помітне сяйво.

Кора повернула погляд на карту, її пальці тепер стискали краї столу. Вона молилася, щоб книга мала відповіді, щоб її знання могли направити їх правильним шляхом. Їй здавалося, що кожна хвилина тягнеться нескінченно, але вже за короткий час ангел повернувся, тримаючи в руках ту саму книгу.

— Ось вона, — промовив він, обережно простягаючи її Корі.

— Дякую, — сказала вона, беручи книгу з його рук. Її пальці обережно ковзнули по старій обкладинці, ніби це був найцінніший артефакт у світі.

Відкривши книгу, Кора швидко почала гортати сторінки, шукаючи будь-яку інформацію, яка могла б допомогти. Її очі блищали від рішучості, а серце тепер билося трохи спокійніше. Вона знала: якщо відповідь є, вона її знайде.