Аграфена Осіння - Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння

Як же вона тепер раділа своїй передбачливості. Ще за часів роботи нянею, вона познайомилася з абсолютно безбаштовою дівчиною, але геніальним техно магом. З того часу Фіона майже всі зароблені індивідуальними заняттями кошти витрачала на поповнення своєї колекції корисних дрібничок. Тому нового одягу у неї було раз-два і все. Але було щось інше...

Отже, зараз вона поставила перед собою дві начебто звичайні господарські сумки.

В одну з них полетіли сукні, кофти, спідниці, взуття, навіть дві куртки, плащ та пальто. Зверху лягли простирадла, підковдри та наволочки. Все це їй ще знадобиться.

Друга сумка призначалася для цікавіших речей: книги, журнали, плани, розробки та ще купа дрібничок, які допоможуть їй у дресируванні нового підопічного.

Наступний день приніс одразу кілька подій.

По-перше, не встигла Фіона перед виходом закрити вікна, як вчорашня ворона вирішила помститися. З грізним карканням увірвалася в квартиру, зробила коло пошани і, вилітаючи, залишила на білому підвіконні сюрприз. Вирішивши, що це на гроші і взагалі гарна прикмета, дівчина не помітила, як людей у кімнаті побільшало. Бо двері вона вже відімкнула.

З цього випливає те, що по-друге, – вічно незадоволена морда Магнуса виглядає нічого так, коли він регоче на все горло, спостерігаючи, як вона розчулено розглядає ляпку на підвіконні.

І по-третє, протистояння все-таки не забарилося.

Коли нова вчителька поважно сіла за стіл у своїй новій кімнаті і, ретельно розгладивши спідницю, серйозно подивилася на свого нового учня, що розвалився по інший бік столу, то мало не вилаялася. За його зухвалою фізіономією було цілком зрозуміло, що чимось стороннім забивати собі голову він не має наміру. Як навчити того, хто вчитися не хоче категорично? 

– Кицю, – ліниво-томний голос пройшовся легким шовком по її шкірі, – якщо ти вважаєш, що намагаючись спокусити мене, зможеш змусити займатися, то розстрою тебе. Я віддаю перевагу дівчатам дещо іншої фактури – щоб було за що потриматися. 

Наставниця здивовано оглянула свою цілком безневинну сукню і знову перевела погляд на зухвальця.

– Дитинко, ти не на мій смак. Тому досить каламутити воду, тихенько сиди і займайся своїми справами, а мене не чіпай. Може тоді ми зможемо проіснувати ці два місяці, не прикінчивши один одного. 

Фіона, звичайно, знала, що цей юнак – з тих, хто не звик підкорятися. Але щоби настільки… Стримати бажання шпурнути в нього підручником коштувало неймовірних зусиль. 

– Що ж, – промовила вона, намагаючись, щоб голос звучав якомога спокійніше, – війна, так війна!

Отакий у нас Клепсід вимальовується.