Олеся Мрійниця - Від долі не втечеш: Фоксі, Олеся Мрійниця

— Від злодіїв, — Леся завжди мислила раціонально і не вірила у паранормальне. 

Гуркіт у кутку став ще сильніший. Врешті-решт посипалася стара штукатурка і відчинилися ще одні двері, про наявність яких ані Леся, ані Світлана навіть не здогадувалися. Дівчата побачили спершу якусь тінь, а за нею — кроки. З ляку дівчата міцно обійнялись і заплющили очі, втікати вже було запізно. Кроки наближалися. Першою молитися почала Світлана, а потім за нею стала повторювати Леся. 

— Віруючі чи нетипове побачення? — донеслось вже зовсім зблизька і дівчата розплющили очі. 

Серед склепу стояла мумія у столітньому павутинні і з неї доносився людський голос.  

— Свят-свят-свят, — стала примовляти Світлана. — Ти хто? 

— Людина, — відповіла мумія. — Єгипетська сила, побий мене грім, а що за свято? — знімаючи з себе павутиння, незнайомець почав все навколо роздивлятися. — До речі, мене звати Герман. Вибачте, що перервав вам вашу романтичну зустріч, — зробив коротку паузу, а потім додав: — На кладовищі вночі є охоронець? Чи як завжди, посада є, зарплатня є, а робота сама себе зробить? — у відповідь дівчата лиш знизали плечима. 

“Щось він мені не подобається,”— думала про себе Леся. Хвилин п’ять роздивлялася Германа і нарешті пригадала. Це ж був той самий гід, який чіплявся до її найкращої подружки — Олесі, а потім з оглядового майданчика хитрощами його прогнала Марина.  

— Чому ви тут опинилися? — Леся вирішила якнайшвидше спровадити непроханого гостя. 

— Мабуть я помилився склепом. Шукав фамільний склеп прапрабабусі, — і підійшов ближче до Лесі. 

— Вихід ось там, — дівчина вказала на вихід зі склепу. 

— Чому так категорично? — Герман не планував так швидко йти. 

— Тому. 

— А все ж, — чоловік став наполягати і підійшов ще ближче. 

— Тримайте, пане, дистанцію витягнутої руки, — дівчина простягнула попереду себе руку. 

— Ви мене з кимось плутаєте, — новий знайомий виглядав розгублено і вже не знав як реагувати. 

— Не плутаю. Я вас добре знаю. 

Світлана спостерігала за діалогом і навіть не знала як на все, що відбувається, реагувати. Тому взяла гірлянду і тихесенько продовжила прикрашати приміщення. 

— Дивина, — єдине, що чоловік спромігся відповісти. 

— Нічого дивного. 

— Та все ж. 

— Припиніть однотипно відповідати! — вибухнула Леся. Здавалося, що шкіра на її обличчі почала зеленіти, або ж всього-на-всього причиною тому було погане освітлення. 

— Та що ж я вам такого поганого зробив?  

— Робите вигляд, що не пам’ятаєте? — дівчина була схожа на фурію, а готичний стиль — сукня чорної нареченої та високі стильні берці зі шнурівкою ще більше підсилювали цей образ. 

Коли Леся побачила, як до склепу непомітно увійшов Алекс, то вирішила більше не панькатися з Германом і спробувала силоміць виштовхати чоловіка з приміщення. 

— Алексе, чому стоїш, наче вкопаний? — вигукнула до колеги. — Допоможи! — проте фотограф не мав ані найменшого бажання брати участь у сутичці. Можливо костюму священника йому було шкода, або ж чоловіча солідарність, тому продовжував спостерігати.  

— Я не розумію, що відбувається, тому вимагаю пояснень, — у Германа вже ось-ось почали здавати нерви. 

Оскільки без пояснень непроханий гість навіть не думав залишати приміщення склепу, тому Лесі більше нічого не залишалося, окрім того, як розповісти про причину своєї давньої неприязні до цього чоловіка. 

— Три роки тому ти працював гідом у Луцькому готелі? — для початку запитала Леся. 

— Підробляв на канікулах. Невже ми знайомі? — чоловік був відверто здивований. 

— Я тебе запам’ятала, — після недовгої паузи дівчина продовжила, — і мої подруги теж, — а потім нервово запитала: — Ти мене переслідуєш? Звідки ти тут взявся? 

— З вулиці, як усі, — знизав плечима Герман.  

— Я серйозно. Що ти тут робиш?  

— З тобою з’ясовую стосунки, — чоловік ледь встиг відповісти. 

— А у нас вони є? — Лесю трохи вибила з колії відповідь Германа. 

— Комунікативні, хіба що, — усміхнувся. — А ти про що подумала? 

— Мені цікаво, що ти робиш уночі на цвинтарі в костюмі від Прада? — дівчина добре орієнтувалася у брендах і їй стало цікаво звідки у цього злидня такий одяг і чи не поцупив він його де, а тепер переховується. 

— Тебе більше бентежить костюм чи моя присутність?  

— Наскільки я знаю Фоксі, то і перше, і друге, — засміявся Алекс, а потім перевів погляд на Світлану, яка вже п’ять хвилин за ним спостерігала і, ніби заворожена, не могла перевести погляд. Лиш коли хлопець підійшов до неї ближче, вона вже зблизька розгледіла рясу священника і прийшла до тями. 

— То ви справжній? — Світлана сама на себе не була схожа. 

— Справжній чоловік, але не священник. А ви та сама дівчина-елекрик? — потім оглянув параметри дівчини і запропонував: — У мене є для вас дещо, — і поквапом став порпатися у валізі з реквізитом. 

Доки Світлана з Алексом вирішували свої питання, Герман з Лесею продовжили свою розмову. 

— Чому ти на мене так накинулася? — став допитуватися Герман. 

— Ми познайомилися три роки тому. У Луцьку. 

— Добре, нехай буде так, — ствердно мовив чоловік, а потім поцікавився. —  Так все ж, що між нами трапилося і до чого тут твої подруги, про яких я ні сном, ні духом? 

Щойно дівчина розповіла про ситуацію трирічної давнини на оглядовому майданчику і чоловіка враз ніби пронизало блискавкою. 

— Я згадав, — чоловік зрадів, що не довелося докладати багато зусиль, щоб все пригадати, а потім образливо мовив: — Шкода, що ви про мене такої думки. 

— А що не так? — нервово кинула у відповідь Леся. — Я на власні очі все побачила. 

— Ні, ні, — заперечив Герман. — Того вечора почався дрібний дощ, а директор готелю, — і зневажливо наголосив, — Олекса Петрович, зекономив на плитці. Послизнувся я, як на ковзанці, і ненавмисне притис твою подругу, за що мені тоді було дуже ніяково, а інша твоя подружка мене висміяла і вигнала. Навіть слова не дала вставити, — потім уважно почав роздивлятися Лесю. — Слухай, а ти змінилася. Доросліша стала, чи що. Якби ти мені про ту карколомну ситуацію не напам’ятала, то й не впізнав би тебе.