Анастасія Лобойко - Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко

Розділ 3. У таборі.

Розділ 3. У таборі.

Дорога була довгенькою. Сидіння у задушному потязі дещо роздратувало Ляну. Вона вже перебирала пальцями, стискала-розтискала кулаки, а ще - ловила на собі погляди здивованих пасажирів, які оглядали її непрезентабельне вбрання. Проте на їхнє превелике щастя - біля Роксоляни була Таня, що час від часу стискала її коліно і заспокійливо поглядала своїми яскраво-зеленими очима.

Стьопа вже не хвилювався за свою гулю. Він активно коментував краєвиди за вікном і сміявся з якогось баляндрасника, що, закунявши, випустив з рук свій дорожезний 13 айфон. Андрій же уважно стежив за матчем, що транслювався на планшеті в якогось парубійка, котрий сидів у кріслі позаду. Розвернувшись і клякнувши на коліна, він мав такий кумедний вигляд, що Стьопа не міг не вставити своє гостре слівце. Він порівняв Андрія з якоюсь недолугою, пришелепуватою жирафою і порадив хоча б випростатися на весь зріст на кріслі або, принаймні, підійти до того хлопця і скласти йому компанію, бо з такими темпами матч подивитися по-людськи йому так і не вдасться.

-Знаєш, Стьопко, - Анрій розвернувся і таки став на рівні, щоправда, не на кріслі, а на підлозі, - є такий добротний вислів ,,За такі смалини в зубах бувають невеличкі проҐалини’’, шариш?

-Шлюз Параню по коханю, віддай перстень бо ся женю, - Стьопа аж очі вибалушив, - це ти що хочеш сказати? Що мій найкращий друг, - тут він вдавано струсив рукою з очей надумані сльози, - мені погрожує?

-Ти, артист погорілого театру, кінчай ламати комедію, - Андрій вже шкірився на всі 32.

-Комедіянт ти, Стьопо, - Таня теж весело усміхалася, і раптом Ляна помітила, як Стьопа  почервонів.

-Ай справді, - підлила вона оливи у вогонь, - клоун з тебе конкретний. Тільки ти вже маєш червону гулю на чолі, а тобі ще треба такий ніс. Коли дуже хочеш - організую.

-Не треба мене тут шугати, хамло, - обурився Стьопа. - Раз в ніколи їздимо так, всі разом, а ти мене страшити надумала. Та й як я з червоним носом в таборі з’явлюся? Я хотів там з якимись дівчатами познайомитися, а так вийду з номера і після того пси зі страху три дні вити будуть.

       Усі, звичайно, радісно заусміхалися, лише Таня трохи набурмосилася.

      ,,І з якими це дівчатами він знайомитися надумав?!’’, - невдоволено пробурмотіла вона просебе, коли їхня ватага виходила з вагону. А Ляна так само просебе посміхнулася зі слів подруги.

***

Табір був нічогенький. Карпати манили своєю красою і величчю, але густий, темний ліс швидше наганяв страх. Ляна з насолодою вдихала свіжий запах хвойних дерев, а Стьопа вражено розглядав чудові, малесенькі дерев’яні будиночки. Коли дівчата зайшли в свій номер, то там трохи пахтіло канапками і освіжувачем повітря, але загалом - було чисто і комфортно. У кімнатці було 4 ліжка з білими простирадлами і м’якенькими подушечками. Ляна з Танею зайняли два, які стояли одне за одним попри бічну стіну. Номер, власне, не вважався за люкс, проте там було зручно. Зрештою, ні Лянина мама з татом, ні Танина бабуся неохоче оплатили б дорожчі номери, тому дівчата живуть у цих, дещо дешевших. Але треба визнати - тут справді чудово!

Через деякий час до номера зайшли дві дівчини. Вони виявилися досить приємними співрозмовницями і цікавими сусідками. Одну з них звали Ксеня, а іншу - Соломія. Соломії завтра мало виповнитися 15 років, а Ксеня була ровесницею Ляни і Тані.

Коли дівчата вийшли зі своєї хатки, то побачили, що на них біля дверей вже чекали хлопці. Ксеня з Соломією перезирнулися і здушено захихотіли.

-Ну?

-Що ну? - перекривила Ляна Стьопу.

-Які в нас плани?

-Як які? Підемо зараз до їдальні, а там - як карта ляже.

-Яка карта? - здивовано закліпав очима Стьопа, - Ото маєш, посиділи в гостях на призьбі знадвору… То що, навіть до себе не запросите на кімнатку подивитися? До речі, я Степан. - привітався він до Ксені з Солею і простягнув їм руку.

Дівчата знову захихотіли і по черзі потиснули Стьопину лабегу. Але Роксоляна раптом помітила, як Таня посмутніла на обличчі, тому вирішила вже поволеньки завершувати цю розмову.

-Що ж, ми, мабуть, вже підемо, - звернулася вона до дівчат. Та несподівано одна з них (зі злості Ляна потім навіть забула яка) тихенько спитала:

-А цього чорнявого красунчика як звати?

Ляна не знала, яке саме слово її достобіса розсердило, але вона так різко розвернулася, що дівчата аж повідскакували.

-Як назвали - так і звати, - злостиво гаркнула вона і швидко рушила дорогою до їдальні, різко гукнувши через плече:

-А ви чого стали, як засватані?!! Вам особливе запрошення потрібне?!?

-А як же кімната? - промимрив вслід дівчині Стьопа.

-Чо’ ти допитуєшся, як слабого?! - Ляна на мить зупинилася, - Маєш свою кімнату, то там і шастай! - й знову нервово покрокувало доріжкою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍