Шарль Пепен - Переваги поразок, Шарль Пепен

Тут я помітив схожу тенденцію, але за короткий проміжок часу. Часто ті, хто починав літнє навчання з гарними оцінками, наприкінці літа провалювали вступні іспити. І навпаки, чимало тих, хто на початку курсів діставав жахливі оцінки, за п’ять тижнів успішно складали екзамени зі вступу до навчального закладу на вулиці Сен-Ґійом. Через свої поразки, через таку «кризу» на початку навчання вони мали шанс зустрітися з іще невідомою їм реальністю, а ті, хто мав середні оцінки, так нічого й не второпали. Провали привели абітурієнтів до тями, поки всі інші дрімали серед своїх маленьких успіхів. Такого досить короткого терміну — п’ять тижнів — вистачило, щоб довести: переосмислена невдача може бути кориснішою, ніж її відсутність. Краще припускатися помилок рано й рано їх виправити.

І якщо такий погляд на ситуацію може здаватись очевидним, то у Франції він усе ще малопопулярний. Тимчасом як американські теоретики сформулювали концепцію fast fail про переваги ранніх невдач, у Франції, навпаки, описали поняття fast track, що означає якомога швидше стати успішним, рано стати на шлях (track) тріумфів. Багато у чому французи намагаються здобути перемоги саме таким шляхом. Ми насправді є хворими внаслідок ідеології fast track.

У Сполучених Штатах, Великій Британії, Фінляндії, Норвегії підприємцям, політичним діячам та спортсменам подобається на позір виставляти поразки, яких вони зазнали на початку своєї кар’єри і які вони люблять так шалено, немов воїни свої шрами. На нашій батьківщині ми натомість надаємо значення своєму життю завдяки отриманим дипломам, поки ще живемо разом із батьками.

Працюючи в компаніях, я часто зустрічав робітників чи менеджерів, що відрекомендовувались як HEC 76, ENA 89 або X 80, тобто вони захистили диплом Вищої школи економіки 1976-го, диплом Національної школи адміністрації 1989-го чи Політехнічної школи 1980 року. Щоразу це мене дивувало. Послання тут зрозуміле: «Диплом, який я здобув у 20 років, надає мені ідентичності, а моєму життю — значущості». Це протилежність ідеї fail fast: вони не провалились рано, але рано досягли успіху. Неначе можливо, а також бажано раз і назавжди захистити себе від будь-якого ризику, обрати кар’єрний шлях і визначити все своє існування досягненням, завойованим у 20 років. Як не бачити у цій одержимості дипломами страху перед життям, реальністю, з якою, на щастя, ми не перестаємо стикатись і з якою помилки дають нам змогу стикатися частіше. Ситуація з Рішаром Ґаске і Рафаелем Надалем підтверджує, що інколи варто якомога раніше зійти зі шляху перемог. Це буде доказом нашого уміння протистояти перешкодам. Це ще одна перевага поразки: треба впасти, щоб навчитися підводитись. Отже, помиляймося рано.

Навіть у національній освіті ми бачимо згубний ефект ідеології fast track. Викладачів поділяють на дві категорії. Ті, хто не здобули агреже2 і проходять лиш іспити CAPES3, викладають 18 годин на тиждень. А ті, хто здобув агреже, викладають 14 годин на тиждень, а їхня робота оплачується краще. Така дискримінація накладає відбиток на всю їхню кар’єру. Чи варто говорити, що ми дуже далекі від ідеї fast fail… Хто не зміг здобути агреже у 22 роки, ті розплачуватимуться за це до кінця свого життя, працюючи за меншу платню. Така система є абсурдною і перекреслює значення досвіду.

Не дивно, що у Франції ліцеїсти мають уже з першого року навчання визначитись, яку спеціалізацію вони оберуть на другому році навчання. І тому вони тривожаться, що їхній вибір виявиться хибним4. Їм навіть немає ще 16 років, а їх уже застерігають від помилкового вибору. Краще було б їх заспокоїти і сказати, що вони знайдуть себе скоріше, якщо почнуть помилятися, що саме помилки розвиватимуть їх швидше, ніж досягнення. Краще їм розповідати про той день, коли Надаль виграв, програвши Ґаске, або про спосіб, який застосовують викладачі, набираючи кандидатів на медичний факультет Бостонського університету. Оскільки абітурієнтів, що хочуть вивчати медицину, забагато і всі вони мають необхідні якості, викладачі віддають перевагу кандидатам, які… вже припустилися помилок. Серед найбільш цінних кандидатів — ті, хто вже навчався на іншій спеціальності, яка їм не згодилась, і вони вирішили «піти» у медицину. Викладачі вважають, що такі помилки у виборі професії дають нагоду швидше подорослішати і скоріше знайти своє призначення — тобто ліпше пізнати себе. Таким чином вони зменшують ризик зарахувати на навчання тих студентів, які за кілька місяців передумають ставати лікарями. Оскільки вони вже раз змінили свій кар’єрний напрям, то навряд чи змінять його вдруге.

Ліцеїсти й учні середніх шкіл — не єдині, хто потерпає від ідеології fast track. Для французького підприємця провал — це перешкода, яку важко подолати. Найімовірніше, його репутація буде заплямована і йому буде важко отримати фінансування на новий проект. У США, у культурі fail fast, провал, якщо його правильно подати, буде розглянутий як досвід, доказ зрілості, впевненість, що є такі помилки, котрі людина не повторить. У цій країні підприємцю навіть буде легше взяти кредит. У Франції ж усе навпаки. До 2013 року в «Банк де Франс» існувала картотека номер 040, куди заносили підприємців, що потрапили під примусову ліквідацію підприємства. Червоним кольором були позначені ті, які ніколи більше не отримають фінансування на новий проект. На щастя, цей закон скасували, але упередженість банків та інвесторів іще існує.

Зазнати провалу у Франції означає бути винним, у США — сміливим. У Франції припуститися помилок замолоду означає неможливість увійти в колію, натомість у США — почати з раннього віку шукати власний шлях.

Отже, французьке питання полягає ось у чому: ми всі забагато надій покладаємо на розум, на дипломи, що підтверджують інтелект, а не на досвід. Діти Платона і Декарта, ми є раціоналістами, а не