Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

– Бабусю, я...

–Знаю, дитино. Біжи.

Вона обійняла її і побігла вниз. За допомогою чар, переодягнувшись у комбінезон, вона накинула свій незмінний капюшон. Аріста підхопила господиню, посадивши на лопатки, і дівчина сіла на пантеру, стискаючи в руках сумку і спис. Вони стрибнули в портал і опинилися в лісі, Аджаала одразу відчула, що вона не на Верхнесфері. Тут було інше повітря й інші відчуття, на цій землі вони ніби загострилися. Вона розплакалася, притулившись до шиї пантери, і та замурчала, злизавши великим плоским язиком сльози зі щоки господині.

–Тепер у мене тільки ти, Арі...– шепотіла вона.

Круглі зелені очі пантери блищали, ніби вона сама ось–ось заплаче. Аріста завжди розуміла Аджаалу, тому вона була так дорога їй. Дивні звуки лісу лякали відьму. Пантера під нею теж насторожилася, вона напружилася, наче струна, м'яко й беззвучно ступаючи по вологій траві в ночі. Раптово в дерево поруч з Аджаалою врізалася стріла, що світилась синім полярним сяйвом. Дівчина злякано схопилася за спис і вдивилася в темряву.

–Хто тут?! – крикнула Аджаала і її голос луною відгукнувся в лісі.

–Залежить від того, хто питає. – відповів голос із хрипкими нотками.

У світлі стріли з'явилася дівчина, вона виглядала, як відображення Аджаали, тільки з білявим волоссям. Вона була одягнена в шкіряний комбінезон, сидячи на величезній пантері, точнісінько, як Аріста, тільки з жовтими очима.

–Слухай... мені не до цього.– змучено зітхнула Аджаала.–Іди, куди йшла.

Вона повернула Арісту і рушила в інший бік, друга стріла просвистіла просто біля її вуха, влетівши в стовбур сусіднього дерева. Аджаала ошелешено озирнулася.

–З глузду з'їхала?! – обурилася Аджаала.– А якби влучила?

–Я завжди влучаю в ціль, це було попередження. Не варто обертатися до мене спиною. Хто ти така? – натягнувши тятиву, дівчина впевнено дивилася на Аджаалу, гордовито піднявши підборіддя догори. Пантера під нею рокотала і Аріста відповіла на це стриманим гарчанням.

–Я – Аджаала. Я...

–Відьма. Слід було здогадатися. – опускаючи стрілу, зітхнула дівчина.

–А ти, значить, маг? – глузливо запитала Аджаала, не відчуваючи потужної енергетики, яку чула свого часу від Ельги.

–Олімпія Ґотлін. – представилася дівчина. – Мій батько, Пітер Ґотлінський, володар вогняних земель, моя тітка Верховна Королева.

–А, тепер зрозуміло, звідки снобський тон.– закотила очі Аджаала.

–Це я сноб? – здивувалася вона.– Відьми заповнили Верхнесферу, як мікроби. Мабуть, це було єдине, що ви могли зробити, щоб здаватися вищими за весь світ.

–Заповнили? Нас вигнали на Верхнесферу! Ми могли б стати друзями і радниками смертним, безліч хвороб вдалося б запобігти...

–Якби вони не хотіли вас повісити зі страху.  – розреготалася вона.– Ти – відьма, я – маг. Між нами велика різниця. Маги слугами не бувають. Нас не палять і не бояться.

–Магам усе дістається на блюдечку. – розлютилася Аджаала. – Через так званий талант. А відьми мусять, як прокляті, вчитися день у день, щоб хоча б наблизитися до їхньої майстерності.

–Вам не позаздриш. – хитала головою Олімпія. – Але ти впевнена у власній могутності, чи не так? Те, як ти стискаєш руків'я свого спису, готова метнути його будь–якої миті. То, чому б не перевірити, наскільки ти вправна порівняно зі мною?

–Ти пропонуєш поєдинок? – насупилася Аджаала. –Без... магії?

–Чесний поєдинок. – відповіла Олімпія, вдоволено посміхнувшись.– Коли ще в тебе буде така можливість, відьмо?

 

Частина друга

Свій серед чужих

Палац Верховної Королеви Ґотліна. 2047 рік

Хоч багато хто досі звикав до телевізора, на якому свого часу ще наполягла Ебіґейл, усі, хто жив у палаці й навідувався в гості, сідали перед телевізором і дивилися стандартні для простого смертного шоу. Як і зараз, у великій вітальні сиділи Ельга, Пітер, Калерія, Олімпія та молодша донька Пітера – Кортні. Їй було вже сімнадцять і вона обожнювала дивитися серіали з, як вона думала, вельми заплутаним сюжетом. Олімпія, яка не гребувала розтоптувати дитячі очікування, передбачала сюжет серіалу і виявлялася права. Ельга і Пітер сиділи на дивані по різні боки, Олімпія розташувалася між ними, поклавши ноги на журнальний столик, Кортні була окремо на кріслі, обійнявши коліна.

"Я йду на засідання міської ради. Побачимося о сьомій."– повідомила героїня серіалу, надягаючи пальто.

–Вона не йде на засідання. – підсумувала Олімпія. – Вона йде на побачення з шерифом місцевої поліції.

–Ні, вона ж сказала, що на засідання.– сперечалася Кортні.

–Ти ж бачила, як на початку серіалу вони з поліцейським перезирнулися.– нагадала їй Олімпія.

Кортні закотила очі, чим викликала посмішку в Пітера. Коли через дві сцени на екрані з'явилася героїня, яка сиділа в ресторані з поліцейським у цивільному, Олімпія задоволено посміхнулася, Кортні стукнула руками по підлокітниках.

–Я ж казала! – відповіла Олімпія.