Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Один утік.– згадала Аджаала.

–Ти пам'ятаєш, хто це? – поцікавилася бабуся, подавшись уперед.

–Гаано Мартін.

–Потрібно буде навідатися, стерти йому пам'ять. Він може повернутися.

–Як ти дізналася, що я на руїнах? – запитала Аджаала.

–Батьки Гріма з'явилися до мене після вручення. Погрожували, що якщо я не допоможу їхньому синові забути про тебе, вони отруять його і він уб'є тебе своїми руками.

–Він би не став цього робити. Він порізав руку, щоб не забути.

–Діти.–зітхнула вона.–Весь час забуваю, що ти уже доросла до юнацького кохання.

–Кохання…–пирхнула Аджаала.–Не вигадуй. Ми просто друзі.

–Я бачила, як він дивиться на тебе, він би сам у вогонь кинувся заради тебе. Його мозок сконцентрувався на болю, повністю блокуючи забуття. Розумно.

–Тоді чому ти намагалася вбити його?

–А що мені було робити? Його батьки зізналися, що отруять його. Одержимі після навіянь здатні на що завгодно! Він зв'язував тебе, я злякалася.

–Та, не зв'язував він, а звільняв мене! – крикнула Аджаала, Аріста поклала лапу на її коліна, дівчина неуважно погладила її.– І це він викинув Джуліяна з урвища й убив ще двох хлопців. Якщо четвертий розповість про це... Ми всі втрьох будемо в їхніх очах чорнокнижниками.

–Якщо він повернувся на свято...– задумалася бабуся.

–Всі вже знають.– усвідомила Аджаала, відчувши, як похололо в грудях.

Містрал відкинулася на спинку із застиглим поглядом.

–Ти можеш змусити всіх забути про те, що він зробив? – злякано запитала вона.

–Що? – насупилася бабуся.

–Я втечу з ним. – сказала вона.– Ніхто й не схопиться.

–Аджаало...– похитала головою Містрал.

–Можеш, чи ні?! – тремтячим тоном крикнула дівчина.

–Так... можу. Ти впевнена, що...

–Я впевнена, давай швидше. Я перенесу його сюди.

Аджаала склала пальці трикутником і перенеслася в кімнату Тіордана. Він сидів на своєму ліжку і, помітивши дівчину, підскочив.

–Що трапилося? – перелякано запитав він.

–Ходімо зі мною.– сказала Аджаала, хапаючи його за руку.

–Навіщо? – не розумів хлопець.

–Ходімо ж!

Вони перенеслися в будинок, Містрал виливала рідину з пляшечки в кипляче зілля в котлі, помішуючи все дерев'яною ложкою. Вона підійшла до Аджаали і схопила її за плечі.

–Вони все дізналися.– стривожено сказала вона.

–Про що? – не зрозуміла дівчина.

–Про пророцтво! – тремтячою рукою, помішуючи зілля, сказала вона.– Вони всі вб'ють тебе. Ти не добіжиш до місця спуску. Потрібен портал. Я створюю такий у підвалі. Місця там тільки на одного. Аріста не береться до уваги, вона кастодіан, зможе спуститися з тобою.

–Що? – злякалася Аджаала.

–Мила, ти не зможеш забрати з собою Тіордана. – вона подивилася на неї з жалем, уперше зі щирим.

–Ні...– відчувши, як коліна підкосилися, протягнула дівчина.

–Йди, спускайся вниз, зараз же! – кричала бабуся.

–Що, ні–ні...

–Хапай речі, Арісту і дідусевий спис, він з ельфійської сталі, захистить тебе. Аджаало, ну ж бо! – взявши її за плече, кричала бабуся. – Ти маєш тікати звідси.

–Чому?

–Вся Верхнесфера шукає тебе, розумієш?!–тремтіла вона.– Я не зможу зупинити їх. Тільки стерти пам'ять усій Верхнесфері про те, хто ти така. Але тобі потрібно буде піти.

–Почекай... всієї?

Вона кивнула.

–Я забуду про тебе. І Тіордан. – вона подивилася на хлопця. – Мені дуже шкода. Я не можу залишити тебе тут, таке сильне закляття тягне за собою наслідки. Поки ти тут, воно може не спрацювати, втративши пам'ять, вони з часом згадають тебе і тоді все пропало.

–Але, Тіо йде зі мною.– не вгамовувалася дівчина.

–Аджі... – він повернув її до себе, міцно схопивши за плечі. – Місця немає. Портал розрахований тільки на тебе.

–Ти мене навіть не згадаєш! – злякалася Аджаала.

–Це неважливо. – похитав головою хлопець.– Я впізнаю тебе, щойно ти з'явишся знову. Але краще зробити це трохи пізніше, коли тут усе вляжеться.

–Мені йти одній? – Аджаала відчула, як починає плакати.– Ти...

Він погладив її по обличчю, притулившись своїм чолом до її.

–Я кохаю тебе.– прошепотів він.

Сльоза скотилася по її щоці, і вона притягнула Тіордана до себе, цілуючи його.

–Аджаало, біжи! – кричала Містрал. – Якщо потрапиш під дощ, сама себе забудеш!

Аджаала повернулася до неї, відчувши біль від того, що останніми днями вони так багато сварилися, а тепер бабуся геть забуде про неї.