Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

Він знищить і себе разом з літаком, зовсім цього не боячись, оскільки вважає, що його життя більше не має ніякої цінності ні для самого Д. О., ні для інших людей.

Але смерть може принести деяку цінність, і він збирався запевнитися, щоб так і сталося.

Перед відправленням рейсу «Транс Америки» він отримає поліс авіастрахування на сімдесят п’ять тисяч доларів, де його дружина й діти будуть вказані бенефіціарами. Ґерреро роздумував, як мало досі зробив для них, та його остан­ня дія буде єдиним видатним жестом, присвяченим сім’ї. Він вірив: усе, що робить, — в ім’я любові…

У його викривленій, пойнятій відчаєм уяві жодна думка не проскочила стосовно інших пасажирів на борту Рейсу Два, як і стосовно екіпажу літака, чиї смерті складуть компанію йому. З абсолютною відсутністю совісті психопата він вважав інших тільки ймовірними перешкодами у здійс­ненні плану.

Ґерреро вірив, що передбачив усі непередбачувані чинники. Вся та ситуація з квитком не матиме ніякого значення, як тільки літак відірветься від землі. Ніхто не зможе довести, що він не збирався здійснювати виплати, вказані в договорі; та навіть якщо викриють фальшиву «характеристику з місця роботи» — що, скоріш за все, і станеться, — це доведе тільки те, що Ґерреро обманом дістав кредит. Ці факти ніяк не вплинуть на подальшу страхову виплату.

Також він зумисне купив квиток в обидва боки, щоб здавалося, ніби він не лише збирався долетіти, але й повернутися. Вибрав рейс саме до Рима, позаяк в Італії жив його двоюрідний брат, з яким Ґерреро ніколи не бачився, проте час від часу згадував, що було б непогано його відвідати, — а це добре знала Інез. Отже, принаймні там буде частка логіки в його виборі.

Д. О. Ґерреро виношував свій план протягом кількох місяців, поки його фінансова ситуація погіршувалась. За той час він уважно простудіював історії авіакатастроф, де авіа­лайнери знищували особи, які жадали наживи від страхових компаній. Кількість таких випадків була несподівано великою. І завжди мотиви цих людей викривало розслідування після катастрофи, але якщо змовники залишалися живими, то їх звинувачували у вбивстві. Страхові поліси цих людей ставали недійсними. Звісно, не було способу дізнатися, скільки інших авіакатастроф, причини яких залишалися невідомими, були результатами диверсії. Ключовим чинником була наявність чи відсутність уламків. Якщо їх знаходили, досвідчені слідчі складали все докупи, намагаючись розгадати таємницю аварії. Зазвичай їм це вдавалося. Якщо вибух ставався в повітрі, залишалися сліди, і причину вибуху легко можна було визначити. Тому Д. О. Ґерреро вважав, що його план мусить перешкодити слідчим знайти уламки.

Саме тому він і вибрав безпересадковий рейс «Транс Америки» до Рима.

Значна частина польоту Рейсу Два — «Золотої каравели» — проходитиме над океаном, де уламків зруйнованого літака ніколи не знайдуть.

За допомогою однієї з брошур авіакомпанії, де були зручно вказані авіамаршрути, швидкості літаків та навіть інструкція «Як визначити ваше місцезнаходження на шляху», Ґерреро вирахував, що після чотирьох годин польоту — за звичних вітрів — Рейс Два буде над Атлантикою. Він збирався перевірити свої розрахунки та вдосконалити їх, якщо необхідно, по ходу подорожі. Так він і зробить, спочатку відзначить точний час вильоту, тоді уважно слухатиме оголошення, які завжди озвучує командир через систему гучного зв’язку та які стосуються просування літака. З такою інформацією легко буде визначити, чи не запізнюється рейс, чи, навпаки, поспішає та на скільки. Зрештою в точці, яку він уже для себе визначив, — за вісімсот миль96 на схід від Ньюфаундленду — він детонує вибухівку. Від неї літак чи те, що від нього залишиться, стрімко полетить в океан.

Жодних уламків не знайдуть.

Залишки Рейсу Два будуть назавжди таємно поховані на дні Атлантичного океану. Не буде ні слідства, ні викриття причини вибуху літака. Інші загадуватимуться, сумніватимуться, роздумуватимуть; можуть навіть розгадати правду, але ніколи достоту не знатимуть.

Страхові збитки — за відсутності будь-яких доказів диверсії — виплатять цілком.

Єдиною деталлю, від якої залежало все, був сам вибух. Очевидно, він повинен мати достатньо потужності, щоб підірвати літак, але — так само важливо — мусить статись у певний час. Через другу причину Д. О. Ґерреро вирішив узяти вибухівку з собою на борт та підірвати її самотужки. Зараз він сидів у замкненій кімнаті та збирав пристрій докупи, і незважаючи на свою обізнаність — на посаді будівельного підрядника — в роботі з вибуховими матеріалами, все одно пітнів, відколи почав працювати над цим п’ятнадцять хвилин тому.

Було п’ять основних компонентів — три патрони з динамітом, невеликий підривний капсуль з прикріпленими дротами та батарея від транзисторного радіо. Динаміт був «Дюпон Ред Крос Екстра» — невеликий, але неймовірно потужний, містив сорок відсотків нітрогліцерину; кожен патрон мав дюйм з чвертю97 в діаметрі та вісім98 дюймів завдовжки. Вони були скріплені докупи чорною ізоляційною стрічкою і, щоб не видавати свого справжнього при­значення, сховані в коробку «Рай-Крісп»99, один бік якої був відкритий.

Ґерреро також обережно розклав кілька інших речей на вицвілому покривалі на ліжку, де саме працював. Там лежали: дерев’яна прищіпка для білизни, дві канцелярські кнопки, квадратний дюйм100 прозорого пластику і коротка нитка. Загальна ціна обладнання, що має знищити літак вартістю в шість з половиною мільйонів доларів, становила менше п’яти доларів. Усе це, включно з динамітом — «залишком» з днів Д. О. Ґерреро в ролі підрядника, — він купив у господарських магазинах. Також на ліжку лежав невеликий плоский дипломат, на кшталт тих, у яких бізнесмени тримають документи та книжки, коли подорожують літаками. Отож саме туди Ґерреро встановлював вибуховий пристрій. Потім він візьме дипломат із собою на борт.

Усе було неймовірно просто. Настільки просто, що Ґерреро взагалі думав собі, що більшість людей, яким бракує знань про вибухівку, ніколи б не повірили, що воно спрацює. Але спрацює — з руйнівною, спустошливою смертоносністю.

Він надійно прилаштував коробку від «Рай-Крісп» з динамітом усередині дипломата. Біля неї закріпив дерев’яну прищіпку та батарею. Вона запалить заряд. Прищіпка слугуватиме перемикачем, який у відповідний час випустить струм з батареї. Руки тремтіли. Він відчував, як піт струменить під сорочкою.