Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

недовгим віком і недовгими задумами це лише побіжна прикрість».

Вид на пустелю заспокоїв його. З цієї точки не міг бачити каньйону річки, якщо тільки не обернутися в протилежний бік, до Фестивального Міста. Дункан біля повозу зберігав милосердне мовчання. Дивлячись трохи ліворуч, Лето побачив край Забороненого Лісу. На тлі цього зеленого краєвиду його пам’ять раптом стиснула Сар’єр до маленького залишкового клаптика всепланетної пустелі, колись такої могутньої, що боялися її всі. Навіть дикі фримени, які нею мандрували.

«Це все річка, — подумав Лето. — Обернувшись, побачу свій витвір».

Рукотворна западина, якою протікала річка Айдаго, була лише продовженням Ущелини, яку колись Пол Муад’Діб пробив у високій Оборонній Стіні, роблячи прохід для своїх легіонів верхи на червах. Там, де текла тепер вода, Муад’Діб вів своїх фрименів з куряви коріолісової бурі до історії… і до цього.

Лето почув знайоме ступання Монео, звуки кроків, якими мажордом долав шлях до оглядового майданчика. Монео підійшов до Айдаго й на мить зупинився, щоб перевести подих.

— Коли ми зможемо рушати? — спитав Айдаго.

Монео махнув йому, наказуючи мовчати, і звернувся до Лето.

— Владико, ми дістали звістку з Онна. Бене Ґессерит вислали повідомлення, що тлейлаксу нападуть, перш ніж ви дістанетеся мосту.

Айдаго пирхнув.

— Вони дещо спізнилися, ні?

— Це не їхня провина, — сказав Монео. — Капітанка Варти Рибомовок їм не повірила.

Інші члени супроводу Лето почали тонким потічком спускатися до оглядового майданчика. Дехто з них ще мав одурманений вигляд, досі перебуваючи в шоці. Рибомовки жваво метушилися серед них, наказуючи прибрати веселішого виразу обличчя.

— Заберіть Варту з посольства Бене Ґессерит, — наказав Лето. — Пошліть їм звістку. Скажіть, що їхня аудієнція так і залишається останньою, але їм не слід цього боятися. Скажіть їм, що останні будуть першими. Вони зрозуміють натяк.

— А що з тлейлаксу? — спитав Айдаго.

Лето зосередився на Монео.

— Так, тлейлаксу. Вишлемо їм сигнал.

— Так, Владико?

— За моїм наказом і не раніше маєте почати публічне шмагання посла Тлейлакса і його вигнання.

— Владико!

— Ти невдоволений?

— Якщо ми маємо тримати це в таємниці, — Монео озирнувся через плече, — як ви поясните шмагання?

— Ми його не пояснюватимемо.

— Не наведемо жодної причини?

— Жодної.

— Але ж, Владико, поголос і розповіді, які…

— Я реагую, Монео! Нехай відчують мою приховану частину, ту, що діє без мого відома, бо там немає нічого необхідного, щоб відати.

— Це викличе паніку, Владико.

Айдаго не стримав вибуху хрипкого сміху. Він ступив крок, ставши між Монео та повозом.

— Він чинить ласку цьому послові! Були правителі, які спалили б цього дурня на повільному вогні.

Монео намагався поговорити з Лето через плече Айдаго.

— Але ж, Владико, ця акція підтвердить тлейлаксу, що на вас вчинено напад.

— Вони вже це знають, — сказав Лето. — Але не зізнаються.

— А якщо ніхто з нападників не повернеться… — промовив Айдаго.

— Розумієш, Монео? — спитав Лето. — Коли ми вмаршируємо до Онна без жодного ушкодження, тлейлаксу повірять, що зазнали цілковитої поразки.

Монео озирнувся на Рибомовок і придворних, які зачаровано слухали цю розмову. Мало хто з них був колись свідком такого прямого та значущого обміну думками між Богом-Імператором та його найближчими помічниками.

— Коли мій Владика дасть сигнал до покарання посла? — спитав Монео.

— Під час аудієнції.

Лето почув, як надлітають ’топтери, побачив сонячний блиск на їхніх крилах і роторах, тоді, придивившись уважніше, розгледів новий балдахін для свого повозу, підвішений під одним із ’топтерів.

— Пошкоджений балдахін повернути до Цитаделі й полагодити, — наказав Лето, все ще вдивляючись у ’топтери. — Якщо виникнуть питання, скажіть майстрам, що це звичайний ремонт — піщаний вітер подряпав ще один балдахін.

Монео зітхнув.

— Так, Владико. Зробимо, як накажете.

— Нумо, Монео, підбадьорись, — сказав Лето. — Далі йди поруч зі мною.

Тоді Лето звернувся до Айдаго:

— Візьми з собою кількох вартівниць і розвідай, що там попереду.

— Думаєш, буде ще один напад? — спитав Айдаго.

— Ні, але так вартівниці будуть чимось зайняті. І вдягни свіжий однострій. Не хочу, щоб ти носив щось, занечищене брудними тлейлаксу.

Айдаго слухняно відійшов.

Лето дав Монео знак підійти ближче. Коли Монео схилився до повозу, обличчям менш ніж за метр від Лето, Бог-Імператор стишив голос і сказав:

— Це спеціальний урок для тебе, Монео.

— Владико, знаю, що я мав би запідозрити лице…

— Не про лицеплясів мова! Це урок для твоєї доньки!

— Сіони? Що вона може…

— Скажи їй таке: певним чином вона як та сила всередині мене, що діє без мого відома. Завдяки їй я пам’ятаю, як це — бути людиною… і кохати.

Монео дивився на Лето, нічого не розуміючи.

— Просто передай їй послання, — промовив Лето. — Ти не мусиш його розуміти. Просто скажи їй мої слова.

Монео відступив.

— Як накаже мій Владика.

Лето згорнув бульбашковий балдахін, склавши покривало так, щоб командам ’топтерів легше було його поміняти.

Монео обернувся й глянув на людей, що чекали на пласкому оглядовому майданчику. Зауважив річ, на яку раніше не звернув уваги, вона стала помітною після сутички, бо не всі встигли привести себе до ладу. Деякі придворні мали вбудовані хитрі прилади, що допомагали їм краще чути. Вони підслуховували. А такі пристрої могли походити лише з Ікса.

«Попереджу Дункана і Варту», — подумав Монео.

Чомусь він вирішив, що це відкриття ознаменувало їхній провал. Як вони можуть заборонити ці речі, якщо більшість дворян і Рибомовок знає чи здогадується, що Бог-Імператор купує в іксіан заборонені машини?

* * *

Я починаю ненавидіти воду. Шкіра з піщаної форелі, що була рушієм моєї метаморфози, привчила мене до чутливості черва. Монео та багато вартівниць знають про мою відразу. Лише Монео здогадується, що правда — це важлива віха на шляху перетворення. Відчуваю в цьому свій кінець, не надто швидкий за мірками Монео, але достатньо близький за моїми. За часів Дюни піщана форель зграями тяглася до води, і це було проблемою на ранньому етапі нашого симбіозу. Напруження сили волі контролювало тоді цю потребу, доки не настав період рівноваги. Тепер я мушу уникати води, бо немає іншої форелі, крім напівсонних створінь, що стали моєю шкірою. Без форелі, яка знову перетворить цю планету на