Діана Вінн Джонс - Зачароване життя

— Вкрай рідко, — сказав Крестомансі. — Крім Кета, що має дев’ять життів, у цьому світі такий дар маю лише я.

— Справді?

Кет був задоволений і зацікавлений.

— У вас дев’ять життів?

— Я мав їх дев’ять. Тепер залишилося лише два. Я був недбалішим за тебе, Кете, — сказав Крестомансі. Його голос пролунав трохи сором’язливо. — Тепер я дбаю про кожне зі своїх життів і зберігаю їх у найбезпечнішому місці. І тобі раджу робити те саме.

Готовий до роботи мозок Джанет відразу приєднався до розмови:

— Тобто, одне життя тут, а друге — внизу, там де інші обідають?

Крестомансі засміявся:

— Тут механізм зовсім інший. Я…

У цей момент до кімнати зайшла Евфімія з тацею у руках і Крестомансі замовк, так і не розповівши Джанет, як це відбувається. За нею зайшов містер Сондерс, у вечірньому костюмі з занадто короткими рукавами та штанинами.

— З ним усе гаразд? — з тривогою у голосі спитала Евфімія. — Мій Віл погрожував йому, але якщо це його рук справа, я більше з ним не розмовлятиму.

— А що сталося з килимом?

Містер Сондерс дивився на скручений і зібганий у купу килим.

— Хто це зробив? — запитав він. — Цей килим був достатньо зачарований, щоб з ним нічого не трапилося.

— Я знаю, — сказав Крестомансі. — Але цей нещасний випадок був дуже сильний.

Чоловіки подивилися один на одного виразним поглядом, і знову повернулися до Кета. Кет був неймовірно щасливий: містер Сондерс підбивав йому подушки, а Евфімія допомогла перевдягнутися у нічну сорочку, а потім сіла біля нього і почала лагідно гладити його по голові, ніби він ніколи не перетворював її на жабу.

— То був не Віл, — сказав їй Кет. — То був я.

Крестомансі дав йому ковтнути міцного бренді, а потім примусив випити солодкого чаю. Джанет також випила чай, і їй стало набагато краще. Містер Сондерс допоміг Евфімії розстелити на підлозі килим і запитав, чи не підсилити у ньому чари?

— Трішки драконячої крові — і все буде добре, — запропонував він.

— Якщо чесно, то вона тут не зарадить, — сказав Крестомансі. — Облиш це.

Він підвівся й поставив дзеркало на його попереднє місце.

— Переночуєш сьогодні у кімнаті Кета? — запитав він у Джанет. — Я хочу, щоб цієї ночі з ним хтось був поруч.

Джанет подивилася у дзеркало на Крестомансі, і почервоніла.

— А я корчила гримаски… — зніяковіла вона.

Крестомансі засміявся. Містер Сондерс теж так розвеселився, що з розгону плюхнувся на стілець, обтягнутий синім оксамитом.

— Схоже, я цього заслуговую, — сказав Крестомансі. — Деякі гримаски були справді оригінальними.

Джанет також трохи ніяково засміялася.

Кет лежав у ліжку. Йому було затишно і тепло, а довкола зібралося чимало людей, які намагалися з усіх сил йому догодити. Надвечір поряд з ним залишилася лише Джанет. Вона без упину базікала і базікала.

— Я дуже рада, що з тобою все гаразд, — говорила вона. — І хто мене потягнув за язик ляпнути тобі за ті сірники? Як я налякалася, коли ти спалахнув, мов сірник, а килимом тебе не вдалося загасити. Тоді я покликала на допомогу Крестомансі. Він з’явився, щойно його ім’я злетіло з мого язика, хоч двері до кімнати були замкнені. Але замок залишився цілий, я перевіряла. А потім з легкістю розмотав килим, яким я туго тебе обмотала. Він справжнісінький маг! І взагалі, коли він не схожий на жабу, яка замерзає в Грампіанських горах, то дуже приємний. Я це говорю не для дзеркала, я справді так вважаю. Мені здається, що в магії дзеркало є еквівалентом…

Кет ще щось хотів додати про жаб, які замерзають у Грампіанських горах, але Джанет все балакала і балакала, а він, відчуваючи тепло та турботу, заплющив очі й поринув у сон.

Недільного ранку Кет пробудився у холодному поті. Сьогодні йому доведеться перетворитися на жабу чи тигра (Віл Саджинс також перетвориться на тигра, але напевно, сильнішого та могутнішого за нього). А якщо йому пощастить (чи зовсім не пощастить, бо ж відкриється жахлива правда) дожити до понеділка, то усі дізнаються, що чаклувати він зовсім не вміє. Звичайно, Джулія та Роджер могли йому допомогти з простими закляттями, але чи має це значення, якщо у середу йому потрібно віддати бридкому містеру Беслему двадцять фунтів, а де їх взяти — він уяви не має. Від містера Нострама годі було сподіватися помочі. Від місіс Шарп — тим паче. Єдиний вихід — узяти трохи драконячої крові з майстерні містера Сондерса, і разом з Джанет втекти до іншого світу через портал у забороненому саду Крестомансі. Кет зліз було з ліжка, щоб піти за драконячою кров’ю, але якраз на цю хвилину нагодилася Евфімія з тацею смаколиків. Тому Кет знехотя заліз назад під ковдри. Сьогодні Евфімія була такою ж доброю, як і учора. Кетові знову стало зле, але він все ж таки поснідав. Після сніданку до кімнати зайшла схвильована Міллі, сіла біля нього і щосили обійняла.

— Ти ж мій бідолашний, дурненький хлопчику! Богу дякувати, з тобою все гаразд. Мені страшенно хотілося зайти до тебе ще учора ввечері, але хтось мав залишитися з нашими бідолашними гостями. Все, вирішено: сьогодні ти цілісінький день лежиш у ліжку і відпочиваєш. Можеш просити що завгодно. Чого б тобі хотілося?

— Мені потрібно трохи драконячої крові. Ви б не могли мені її принести? — запитав Кет із надією в голосі.

Міллі засміялася.

— Святий Боже, Еріку! Ти щойно пережив найжахливіший випадок у своєму житті, а тепер просиш найнебезпечнішу річ на землі! Ні-ні-ні! Ніякої драконячої крові. Зарубай на носі, це одна з небагатьох речей у замку, яка справді заборонена.

— Так само, як заходити до саду Крестомансі? — запитав Кет.

— Не зовсім так, — сказала Міллі. — Сад старий, як і ті пагорби, на яких він розкинувся, і в ньому аж кишить магічними закляттями. Він таїть у собі й іншу небезпеку: усі чари там стають набагато сильнішими. Коли ти краще вивчиш магію, то зможеш туди піти. Але драконяча кров настільки небезпечна, що я хвилююсь навіть коли Майкл застосовує її. Тобі заборонено до неї торкатися!

Слідом за Міллі увійшли святково одягнені Джулія й Роджер, і притягли купу книжок та іграшок. Вони засипали Кета питаннями про його самопочуття і були такими добрими, що Кет аж засмутився. Таким його й застала Джанет. Він не хотів покидати замок, бо дуже до нього звик.

— Цей шматок тіста досі лежить на твоєму килимі, — похмуро мовила Джанет, і Кетову впевненість мов вітром здуло.

— Я щойно бачила Крестомансі. І, скажу тобі по правді, мені вже набридло віддуватися за чужі гріхи, навіть попри те, що я мала нагоду побачити його небесно-голубий халат, розшитий золотими левами.

— Я ще не бачив цього халата, — сказав Кет.

— Напевно, у нього є халат на кожен день тижня, — сказала Джанет. — Але сьогодні для завершення образу йому потрібно було взяти ще вогненний меч. Він заборонив мені ходити до церкви. Вікарій не хоче навіть чути про мене після витівки Ґвендолен минулої неділі. Я так розсердилася, що вже було відкрила рота, аби розповісти, що Ґвендолен тут нема, але вчасно подумала, що мене змусять одягнути той жахливий білий капелюшок з маленькими дірочками. Як гадаєш, він може чути крізь це дзеркало?

— Ні, — сказав Кет. — лише бачити. Інакше він би все про тебе знав. Ти знаєш, я дуже радий, що ти залишаєшся вдома: ми зможемо разом піти до