Бекс Хоган - Острови шторму та смутку. Гадюка

потім замовкло — і всі ті історії канули в далеке минуле, як і наша дружба.

Зараз він дивиться на мене шаленими очима, і в них щось жевріє, виблискує дивним золотим вогником. І це жевріння раптом нагадує мені обличчя, яке я знала — мерехтіння чогось дикого та непередбачуваного.

Я приймаю рішення, і ця мить затягується на вік.

— Ти знаєш, як звідси вибратися? — врешті запитую.

— Авжеж!

— Гаразд. В такому разі, нам краще поспішити.

Бронн усміхається.

— Тож ти віриш мені?

— Дуже хочеться вірити. Та дивись, не навроч!

Однак, коли опускаю лезо вниз, сама до себе усміхаюся.

— Нам варто про них подбати! — він жестом вказує на Чоук і Тернера.

— Зв’яжи їх! — я вигукую, прямуючи до дверей. — А Чоук роздягни.

— Що? Навіщо?

Я хапаю в жмені свою спідницю і показую її.

— Тому, що я вже наїлася по горло цими одежами.

— Куди ти йдеш?

— По Ґрейс!

Ще до того, як Бронн встигає щось запитати, я виходжу за двері, хоч думається мені, що він давно підозрював, куди подалася Ґрейс після зникнення з «Діви». Я передбачаю, що біля дверей стоїть охоронець, тож готова до бійки, проте він явно втратив усяку пильність і валяється на підлозі п’яний, поряд з ним — спорожніла пляшка з-під вина. Зрозуміло, чому він не прийшов мені на допомогу. Я штурхаю його ногою і трохи обурююся, коли він просто собі щось бурчить уві сні. Принаймні, цей непотріб, що займає лиш місце, не має намірів мені перешкоджати, тож я залишаю його додивлятися сон і крадуся далі по коридору.

У замку тихо. Доводиться декілька разів ховатися, але стають у пригоді кам’яні стовпи і темні куточки, тож вдається легко уникнути кількох охоронців, що на посту. Далі звертаю не туди і потрапляю до розкішного дзеркального коридору та внутрішнього дворику із рожевого мармуру, проте здогадуюсь, що темниця має бути значно нижче. Зрештою натрапляю на стрімкі спіральні сходи, занурені у важку темінь; гадаю, це те, що треба.

Обережно й безшумно я спускаюся вниз, аж поки бачу мерехтіння запаленої свічки. За столом — один охоронець із глечиком елю, так він у напівдрімоті виконує свої обов’язки. Складається враження, що тутешні пустопорожні охоронці й гадки не мають про небезпеку, що невблаганно суне на Острови. Ця легковажність неабияк дратує, хочеться рвати й метати, але в цей момент вона дуже мені на руку.

Чекаю на мить, коли охоронцеві повіки зімкнуться, і тоді мчу до нього. Він таки відчув мій рух і, коли я вже за два кроки від нього, відкриває очі, але встигає лише випрямитися. Вистрибую на стіл, хапаю глечик і плюскаю ель в пику. Він щось белькоче і зводиться на ноги, але не встигає зробити й кроку, коли я з розвороту заряджаю йому глечиком — і він летить на підлогу.

Хапаю величезну в’язку ключів. Скільки ж часу мине, поки я знайду потрібний?

— Ґрейс? — мій голос відлунюється у холодних стінах.

Чую, що переполохані сутичкою в’язні прокидаються, тож потрібно мерщій відшукати Ґрейс, поки не прибігло ще більше охорони.

— Чи вчула я своє ім’я?

Я оглядаюся на всі боки.

Двері однієї з камер розчиняються, і в них з’являється Ґрейс власного персоною.

— Як ти це зробила? — я не вірю своїм очам.

Вона знизує плечима.

— Вони не вилучили моїх шпильок для волосся. Телепні.

Я їй всміхаюся.

— Це ж як? Ти могла собі вийти, коли заманеться?

Ґрейс спокійно киває.

— Сиділа-чекала, коли ти прийдеш і забереш мене. А що трапилося? Чому ми тікаємо, ще й уночі?

— Все пішло не так, як ми планували.

Тепер вона всміхається.

— Події рідко йдуть по плану.

— Бронн тут…

Вона підходить ближче, її очі звужуються, а усмішка зникає.

— Він справді тут?

Поки ми біжимо в мою кімнату, я розповідаю все, що відбулося: моя бесіда з Королем, його блискавична зрада і спроба мене вбити.

— Ти довіряєш Бронну?

Це питання вона задає вже тоді, коли ми крадемося назад до кімнати.

— Я не певна! — роблю паузу. — Ти бачила, що мій батько йому зробив?

— Бачила… — вона замовкає.

— Ти мала б мені про це сказати!

— А ти хіба питала? Та я і не була певна, чи тобі захочеться про це знати.

Мабуть, вона права.

— Зрештою, якщо він і спробує нас ошукати, ми покажемо йому, де раки зимують.

— Слушна думка! — вона вигукує і штовхає двері, навіть не глянувши на охоронця, що й досі хропить на порозі.

Тернера і Чоук Бронн прив’язав до ліжка, вони й досі не отямились. Із кляпами у пельках, їм доведеться чекати з моря погоди. Коли ми заходимо, він полегшено зітхає.

— Ось і Ґрейс, — дивується він, — а я хвилювався, чи ти встигла відшукати Мерріан.

— Підозрюю, Капітан розлютився як чорт, коли я не повернулася, — каже Ґрейс, перевіряючи, чи надійно зав’язано вузли.

Бронн здіймає брови.

— Він сподівається, що тебе вже немає серед живих. Дезертирство — найтяжчий злочин для нього.

— О, то він знавісніє, якщо ще й ти не повернешся!

— Радше зажадає помсти.

Ґрейс спопеляє його своїм грізним поглядом.

— Я знаю, що означає для тебе — бути Змією. Зрештою, ти не надто поспішав приєднатися до Мерріан. Ти певен, що готовий це зробити?

— Я ж зараз тут, не деінде! — Бронн легко витримує її погляд. Зрештою Ґрейс лагідніє, вона не проти того, щоб взяти його до нашої компанії.

— Ну, ви вже порозумілися між собою? — уточнюю я.

Нема ніякого бажання все це слухати. Що Бронн неохоче покинув команду мого батька чи про його сприйняття відданості… Натомість переодягаюся в одяг Чоук, що Бронн із неї стягнув та склав для мене.

Пече всередині від усвідомлення, що Бронн поряд, тому повертаюся до стіни, щоб зняти свою сукню й одягнути сорочку та штани Чоук — вперше за все життя я у формі Змії.

Якась частинка мене противиться тому, щоб носити незаслужені речі, але незручна сукня мені вже в печінках, тож спромагаюся примиритися із цим почуттям.

Коли я готова, Бронн протягує мені ніж Тернера, якого, зрозуміло, дочиста витерто постільною білизною. Потім киває в напрямку вікна:

— Вперед!

Ми вилазимо звідси так само, як він сюди заліз. Бронн кріпить мотузку до ліжка. Ґрейс спускається першою, ми із Бронном мовчки чекаємо. Я завмираю, усвідомлюючи, що його рука торкається моєї, відчуваю тепло його подиху на своїй шиї. Моє тіло відкликається на його близькість так, як свідомості й не снилось.

Ґрейс знизу смикає мотузку — отже, все безпечно і можна спускатися, і я, бажаючи збільшити між