Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

мене була можливість! Ох, яке божевілля! Я думав про Бога, про своє власне спасіння й про вічне життя і водночас був так близько від Таїс. Як я не розумів, що вічна радість — лише один її поцілунок, і що життя без неї нічого не варте?» Вічна радість в одному поцілунку? Що стало причиною цього потрясіння? Мідхат перечитував ще раз, слово в слово, щоб знайти відповідь. І тоді з’ясувалося, що із самого початку Пафнутій ішов крок за кроком назустріч злу й падав вниз через марнославство, диявольську спокусу, плутаючи добро зі злом і віру з грошолюбством. Здавалося навіть, що Пафнутій вирушив у дорогу лише тому, що жадав олександрійської красуні, навіть якщо одразу це не усвідомив. Особливо вражаючим у подорожі відлюдника був один випадок. Якось, коли він спав, йому привиділось, що його щока притислася до жіночих грудей. Жінка трохи розкрилася й оголила груди, а він припав до її м’якого, теплого, запашного тіла так, немов зневірився геть в усьому. Чоловік марив, а сон свідчив про його глибинні наміри, і це були хитрощі диявола, аби затягнути його до погибелі.

Усе це стало майже зрозумілим хлопцеві, бо ж у сюжеті було багато малозрозумілого для нього. Включно з поглядами християнства щодо того, як Пафнутій відчував утіху від тіла жінки уві сні, і як він чіплявся за це тіло, — у християнстві таке вважалося тяжким гріхом. Але подібні речі також можуть трапитися з мусульманином під час сну, і все, що йому потрібно буде зробити, коли він прокинеться, — це звернутись до Бога з проханням захисту від проклятого диявола, і це наразі все. Мідхат зрозумів, що пережив ті самі почуття, що й монах, коли продавчиня парфумів приходила до нього в снах, і він торкався її тіла й відчував, що згрішив, але не шукав порятунку в Бога, щоб спастися від клятого диявола. Навпаки, хотів, аби йому так поталанило, щоб продавчиня приходила постійно. Чи не перебільшували християни це почуття провини? І що взагалі означала ця пристрасть? Що було гріхом? Це були питання, на які, на його думку, він знайшов відповідь, але насправді це тільки здавалося, адже більш глибокі відповіді повністю ще не усвідомлював.

У той самий період йому на очі потрапив ще один роман — «Пасторальна симфонія» Андре Жіда. Незабаром стало зрозуміло, що він дуже нагадує роман про Таїс. У ньому розповідалося про священника, який допоміг незрячій дівчині, яку він знайшов настільки занедбаною, позбавленою опіки й нездатною спілкуватися з іншими, що вона стала розумово неповносправною, і її життя все більше нагадувало життя тварини. Священник вважав, що релігійний обов’язок і любов до Христа зобов’язують його врятувати дівчину від такого жалюгідного життя й надати їй освіту. Він досяг успіху: дівчина, розквітла, почала говорити, оволоділа мистецтвом спілкування з іншими. Вона платонічно любила свого опікуна, обожнювала природу, намагалася насолоджуватися її красою, хоча не могла її бачити, й оволоділа грою на музичному інструменті та почала опановувати уроки Христа. Зрештою, завдяки операції, зір повернувся до неї, але опікун заплутався, оскільки почав змішувати любов дівчини до Христа зі своїм бажанням. Він змагався за її любов зі своїм сином і обидва намагалися сподобатися їй, але дівчина та її молоде кохання в кінцевому підсумку обрали чернече життя. Священник у «Пасторальній симфонії» був Пафнутієм з роману «Таїс». Обидва, по суті, однакові й уособлювали те, що здавалося перебільшеною вірою в уособлення зла серед християн.

* * *

Бажання повернути «загублену вівцю» було пасткою в обох випадках і початком небезпечної подорожі до зла. Тему потрібно було досліджувати в Біблії і в бібліотеці Салема був примірник цієї книги. Хлопець не заспокоївся, доки не прочитав повністю цю велику книжку в гарній палітурці. Це означає, що він закінчив читати Старий Заповіт, потім перейшов до Нового Заповіту й знайшов приклад загубленої вівці. Однак він не зупинився на досягнутому, оскільки не міг протистояти пориву, ані відмовитися від цієї читацької лихоманки, яка охопила все його єство. Так він прочитав чотири Євангелія та Діяння Апостолів, Послання та Книгу Об’явлення. Коли він дійшов до останньої сторінки, йому стало шкода закривати книгу. Він сподівався, що подорож триватиме вічно. Читання Нового Заповіту не зайняло багато часу, але він витратив майже рік на читання Старого Заповіту, який здебільшого вважав нудним і важким для розуміння. У ньому було багато такого, що відвертало, та водночас багато чого дуже вразило хлопця. Йому подобалося читати псалми, «Книгу Йова», «Пісню пісень» і «Плач Єремії», але він не схвалював ті зображення пророків, які суперечили оповіді Священного Корану.

Мідхат повернувся до Євангелія від Матвія, щоб прочитати притчу про загублену вівцю. Учні підійшли до Ісуса й запитали його: хто найбільший у Царстві Небесному? Тому Ісус покликав до себе учнів і сказав: «Істинно кажу вам, якщо ви не змінитеся і не станете, як маленькі діти, ви ніколи не увійдете в Царство Небесне». Тож той, хто смиренний, як дитина, є найдорожчим у Царстві Небесному, — сказав він: «Дивись, щоб ти не зневажав жодного з цих малих істот. Бо істинно кажу вам, що їхні ангели на небі завжди бачать обличчя Батька мого в раю. Бо Син Людський прийшов спасти те, що було втрачене. Що ти думаєш? Якщо людина володіє сотнею овечок, і одна з них заблукає, вона залишить дев’яносто дев’ять інших овечок на пагорбі та піде шукати ту, що заблукала. І коли вона її знайде, істинно кажу вам, вона радіє тій одній вівці, більш ніж дев’яноста дев’ятьом іншим, що не заблукали». Його пригнічувало й мучило те, що заблукала вівця була дитиною, і що діти мали ангелів, які захищали їх на небесах. Тоді він замислився, збентеження огорнуло його: це була та сама порада, якої дотримувався чернець Пафнутій у «Таїс», а також священник у «Пасторальній симфонії». Тоді чому їм обом випала така злощасна доля? Чи Бог хотів випробувати силу їхньої віри, як випробовував пророка Йова? Але ця ідея призвела до іншого запитання: чому Бог дозволив монаху та священику провалити іспит? У певні часи Пафнутій знав, що диявол спокушає його, і шукав захисту в Бога, щоб урятуватися від зла. Але Всевишній йому не допоміг. Чому Бог не врятував його, коли Пафнутій звернувся до Нього? І натомість покинув, аби той став легкою здобиччю диявола.

Він зупинився на деякий час, міркуючи про самотність, яка мучила Ісуса в ніч останньої вечері. Душа його була переповнена смутком аж до смерті. Події відбувалися вночі в атмосфері, насиченій