Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

казні його полюбили.

Слабий, боязливий, негарний з лиця,

Він сирота був, без гнізда, без вітця.

В Смерекові в коршмі далекий свояк

Узяв його, жив він попихачем так,

Пас гуси, телята, мок часто і мерз.

Брав штурканців много, кормився, як пес,

Аж поки ото не попався в тюрму.

І що вже був тихий, послушний! Кому

Чим може услужить: поміст замете,

Води подасть, ложки помиє, й все те

Без розказу, з доброї волі робив.

Там пан сидів з нами, так той полюбив

Жидка того, став його вчити читать,-

І що ж ви гадаєте, днів через п’ять

Воно вже поверха читало склади!

Все, було, в куточку, мов щур той, сидить,-

Лиш очі блищаться, як два огоньки,

Та й вчиться, читає. А пан мав книжки

Великі, то він як погляне на них,

Аж весь спаленіє і дух в нім запре.

Страх рад був учитись! «Гей, Срульку,- раз пан

Спитав його,- ну-ко, скажи-но ти нам,

Яку се ти крадіж із вломом вчинив?»

Жидок аж затрясся, в лиці ся змінив.

«Я, пане, встидаюсь!» - «На, маєш,- сміявсь

Пан.- Ну, а як крав, то тоді не встидавсь?» -

«Ні, пане».- «От штука! Ну, ну, говори,

За що то всадили тебе до нори!» -

«Та то за майстерство. Я, пане, як пас

Телята, то що мав робити весь час?»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І став вам учитись жидок ще пильніш,

Лягати пізніше, вставати раніш.

А осінь була, дні короткі, хмарні,

То він, як лиш можна, сідав у вікні.

Бач, казня глибока, віконце одно

На захід - нам сонця не видно, іно

Уліті так зо дві години щодня,

І світла не маєм вночі. Восени

Все сутінок в казні. [нрзб.] жидок

Усе у вікні тім торчав, як кілок.

Із книжкою. Часто го ключник стрічав

І сам керк[ер]майстер грозив і кричав,-

В тюрмі, бач, не вільно сидіти в вікні,

Не вільно дивитись. Та де там, ні й ні!

Жидок мій не слухав. Аж сталося так.

Раненько раз виліз в вікно неборак,

Сидить, слебезує. А вояк-шельвах

Побачив і крикнув: «Марш з вікна!» Не страх

Жидкові, не раз вже кричали отак

Та й стихли. Сидить він. Чита неборак.

«Марш з вікна!» - знов вояк кричить, наблизивсь.

«Ну, що я вам ваджу,- жидок обізвавсь,-

От бачте, читаю до світла, бо в казні

Не видно!» - «Марш з вікна!» - кричить

Шельвах. «Я посиджу!» - жидок від[казав].

«Марш з вікна, бо стрілю!» - шель[вах] закр[ичав].

«Овва, не боюся»,- жидок відказав.

Втім бухнув кара́бін, з вікна він упав,

Мов з дерева грушка, лиш книжку

До груді притиснув рук[ами]…

І бухла му кров, мов з нори.

Усі ми до нього. Жидок, може з три

Мінути тримався: «Я думав, не

Буде стріляти,- я так лиш, до

Світла,- я так…» - Та більш

Прошептати не міг неборак.

Отак і застив він, лиш книжку

Держав на груді. Пан книжку

Ту бережно взяв, та що -

Вже читать ми її не могли,

Бо кров’ю листочки усі протекли.

 

6/9

 

«Тяжкою зморою лежить на мні…»

 

 

Тяжкою зморою лежить на мні

Минувшина твоя, народе рідний.

Тривожать сни і помисли мої

Твої тисячолітнії страждання.

З роздорів княжих, з нападів татарських,

Із війн козацьких, з злигоднів руїни,

З-під блиску слави походів воєнних,

З-за гуку гаківниць, з побід коротких

Усе мені незмінно визирають

Потоки крові та глибокі рани,

Нестямні муки, стогін, наче буря,

Що виє над твоїм степом безкраїм,

Чудова, бідна мамо Україно!

Плила ти - ох, не молоком і медом!

Кормила ти доситу - та не своїх

Дітей голодних, голих, безприютних -

Кормила круків, галич та собак

Їх непохованим, холодним трупом.

В торзі всесвітньому сотками літ

Значилась ти доставщиком багатим

Не золота й каміння дорогого,

Не хліба і не коней степових,

А самого найкращого товару -

Невольників. Кишіли, Україно,

Торговиці Стамбула, Каффи, й Смирни,

І Йонни, й Тангера, й італійських міст

Твоїм чубатим, скованим потомством,

Твоєю чорнобровою красою.

Пороли пишні судна морську хвилю,

Везли багатства східної країни,

Щасливої Араб’ї, Фаррістана

І Індії багатої туди…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

 

 

ПОЕЗІЇ, ЩО НЕ ВВІЙШЛИ ДО ЗБІРОК

 

 

1875

 

На день 11 юлія 1875. Вперше надруковано М. Возняком у кн.: Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник п’ятий, Львів. Вид-во Львівського ун-ту, 1956, с. 26. Зберігся автограф (ф. 3, № 1575). Це невеличка картка, під текстом вірша зазначено: «Ользі Рошкевич Іван Франко».

Подається за автографом.

«O złe i dobre, które w sercu noszę…». Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко». К., Вид-во АН УРСР, 1956, с. 27.

 

1877

 

«Шукай краси, добра шукай!». Вперше надруковано у кн.: Іван Франко. Твори в двадцяти томах. Т. 13. К., Держлітвидав, 1954, с. 26. 25

Подається за автографом (ф. 3, № 322, с. 1).

 

1878

 

Стара пісня. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 27-28. Зберігся автограф 1878 р. (ф. 3, № 216, с. 2, з кінця зошита), в який поет в останні роки життя вніс окремі правки.

12-й рядок «Чому ж вам щасливо не