Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

люба, трохи вугілля в камін. А ще глянь на цю мою сукню, її треба ледь поправити, ти ж так усе гарно вмієш робити.

І стара філантропка веліла рівній собі виконувати різні доручення, бути їй за кравчиню й щовечора читати на сон французькі романи.

У ті часи, як, певне, пам’ятають старші читачі, великосвітське товариство було дуже схвильоване двома подіями, що, як пишеться в газетах, «могли б зацікавити джентльменів у довгих мантіях». 114 Хорунжий Шефтон утік з Барбарою Фіцурс, дочкою і спадкоємицею графа Брейна, а бідолашний Вір Уейн, джентльмен, що до сорока років мав бездоганну репутацію і був батьком численної родини, раптом підло покинув свій дім задля місіс Ружемон, шістдесятирічної актриси.

- Це була найкраща риса незрівнянного лорда Нельсона,- казала міс Кроулі.- Задля жінок він готовий був на все. В чоловікові, що здатен на таке, мусить бути щось, гарне. Я в захваті від нерозважних шлюбів. Найбільше мені подобається, коли хтось із аристократів бере дочку якогось мірошника, як зробив лорд Флауердейл, це так дратує всіх жінок! Я хотіла б, любонько, щоб тебе також викрав якийсь великий чоловік. Я певна, що для цього ти досить вродлива.

- З двома форейторами! О, як було б чудово! - відверто призналася Ребека.

- А ще мені подобається, коли вбогий хлопець тікає з багатою дівчиною. Я мрію, щоб Родон викрав якусь дівчину.

- Багату чи бідну?

- Таке питаєш! Таж Родон не має жодного шилінга, крім того, що я йому даю. Він criblé de dettes. 115 Йому треба підлатати свої справи й досягти успіху.

- А він розумний? - запитала Ребека.

- Чи він розумний? Де там, любонько! Крім коней, свого полку, полювання і гри, він ні про що не думає. Але він мусить досягти успіху, він так чарівно зіпсований. Ти хіба не знаєш, що він убив людину, а одному скривдженому батькові тільки прострелив капелюх? У полку його обожнюють, а молодь у Вотьєра 116 і в «Кокосовій пальмі» присягається його ім’ям. 117

Коли Ребека Шарп писала своїй милій товаришці звіт про невеличкий бенкет у Королевиному Кроулі і про те, як капітан Кроулі вирізнив її серед інших, вона чомусь трохи не так змалювала все, як було насправді. Капітан і раніше часто звертав на неї увагу. Він разів із десять бачив її на прогулянках, зустрічав десь у півсотні замкових коридорів і галерей, годинами бовванів над її фортепіано ввечері, коли міс Шарп співала (міледі нездужала, а тому сиділа в себе нагорі, і ніхто про неї не згадував). Капітан писав їй записки (найкращі, які тільки міг придумати і сяк-так написати незграбний довготелесий драгун, але жінки радо миряться з тупістю чоловіків, як і з іншими їхніми вадами). Та коли він засунув першу свою записочку між аркуші нот романсу, який співала маленька гувернантка, вона підвелася і, пильно дивлячись йому в очі, граційно витягла згорнений трикутником папірець, помахала ним, ніби трикутним капелюхом, і, наблизившись до ворога, кинула записочку у вогонь, тоді зробила капітанові низький реверанс, повернулася на своє місце й почала співати ще веселіше.

- Що там таке? - запитала міс Кроулі, яка була задрімала після обіду й прокинулася, коли спів раптом затих.

- Фальшива нота,- сміючись, відповіла міс Шарп, а Родон Кроулі спалахнув з люті і образи.

Як гарно, що Б’ют Кроулі, помітивши прихильність міс Кроулі до нової гувернантки, забула про ревнощі й гостинно прийняла дівчину в пасторському домі, і не тільки її, а й Родона Кроулі, суперника її чоловіка в п’ятипроцентних паперах старої родички! Вона раптом дуже вподобала небожа. Капітан перестав ходити на полювання, відмовлявся від запрошень на бенкети в Фадлстонів, не їздив обідати до офіцерської їдальні в Грязьбері: найприємніше йому було завітати до пасторського дому, куди приїздила також міс Кроулі, а що мати була хвора, то чому б не піти туди й дітям баронета з міс Шарп? Отож діти (милі крихітки!) приходили до пастора з міс Шарп. А ввечері дехто з гостей звичайно повертався додому пішки. Не міс Кроулі - вона воліла їхати своєю каретою. Але прогулянка в місячному сяйві через пасторове поле до паркової хвіртки, а потім попід темними деревами плетивом алей до Королевиного Кроулі страшенно подобалася таким аматорам природи, як капітан і Ребека.

- Ох, які зорі, які зорі! - вигукувала гувернантка, зводячи до неба свої блискучі зелені очі.- В мене немов крила виростають, коли я дивлюся на них.

- О… ага! Чорт... Так, і в мене теж, міс Шарп,- відповідав другий аматор.- Вам не заважає моя сигара, га, міс Шарп?

Навпаки, міс Шарп понад усе в світі любила тютюновий дим на свіжому повітрі, вона навіть сама спробувала покурити: мило склавши уста, випустила хмарку диму, стиха зойкнула, захихотіла й віддала назад капітанові його делікатес. Той підкрутив вуса і відразу так затягся, що кінчик сигари заяскрів червоною жариною в темних кущах.

- Їй-бо… е-е... чорт... е-е...- божився капітан,- я зроду не курив такої доброї сигари! - І блискучі розумові здібності драгуна, і вміння провадити розмову чудово пасували до його показної постаті.

Старий сер Пітт, що сидів з люлькою за кухлем пива розмовляв із Джоном Гороксом про барана, якого мали зарізати, помітив з вікна своєї кімнати цю захоплену пару і, люто лаючись, заявив, що якби не міс Кроулі, він схопив би Родона за комір і викинув би за поріг, як останнього негідника.

- Авжеж, поводиться він не найкраще,- погодився містер Горокс.- І його служник Флетерс теж добра цяця. Такий гвалт зчинив на кухні через обід і через пиво, що й лорд не зважився б. Але я думаю, сер Пітт, що міс Шарп йому якраз до пари,- додав він, трохи помовчавши.

І справді, вона була до пари - і батькові, й синові.

 

Розділ XII
ДОСИТЬ СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ

 

 

Та пора вже нам залишити Аркадію і її милих мешканців, що плекають у собі сільські чесноти, повернутися до Лондона й довідатись, що робить Емілія Седлі.

«Нам вона ніскільки не подобається. Вона якась невиразна й млява»,- писала мені незнайома кореспондентка рівним дрібненьким письмом, запечатавши листа рожевою печаткою,