Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

- Забрали в неї вашу записку. Він десь тут поблизу. Дайте ж мені ввійти.

Кемп одкинув ланцюжок, і Едай протиснувся крізь вузенький отвір. Тепер він стояв у передпокої і з величезною полегкістю дивився, як Кемп знову замикає двері на всі замки й засуви.

- Вашу записку видерли в неї з руки. Налякали її страшенно. Тепер вона в поліції. Лежить в істериці. Він десь близько тут. А що ви там написали?

Кемп вилаявся.

- Який я був дурень! - сказав він.- Міг би догадатись. До Гінтондіна нема ж і години ходу. Уже!

- Що вже? - спитав Едай.

- А ось дивіться.

Кемп повів його до кабінету й передав лист од Невидимця. Едай прочитав і тихо свиснув.

- А ви? - спитав він.

- Такий дурень, гадав влаштувати йому пастку! - відповів Кемп.- І виклав усе це в записці. А вона пішла просто йому в руки.

Едай і собі круто вилаявся.

- Він утече,- сказав Едай.

- Аж ніяк! - заперечив Кемп.

Нагорі забряжчала розбита шибка. Едай помітив срібний полиск маленького револьвера, що стирчав із Кемпової кишені.

- Це - вікно в мезоніні,- зауважив Кемп і перший рушив сходами.

Вони були ще на сходах, коли забряжчала друга шибка. В кабінеті вони виявили, що два вікна з трьох розбиті, на підлозі повно битого скла, а на письмовому столі лежить великий камінь. Обоє зупинились у дверях, споглядаючи цей розгром. Кемп знову вилаявся, і в цю мить брязнула й третя шибка, наче вистрілили з револьвера, і розсипалася скалками по кімнаті.

- Навіщо це? - спитав Едай.

- Це - початок,- відповів Кемп.

- Чи є якась змога вдертися сюди?

- Навіть кішці не вдасться це зробити.

- А віконниць нема?

- Тут нема. Внизу ж в усіх кімнатах... Ого!

Знизу долинув тріск дощок, в які гупали чимось важким.

- От клятий! - скрикнув Кемп.- Це, певно... авжеж... Це у спальні. Він думає потрощити мені весь будинок. Але він - йолоп. Віконниці зачинені, і скло падатиме надвір. Він поріже собі ноги..

Ще одна шибка розлетілася на скалки. Едай з Кемпом ошелешено стояли на площадці.

- Я придумав,- сказав нарешті Едай.- Дайте мені палицю або щось таке. Я піду в поліцію й приведу собак-шукачів. Тоді ми його впіймаємо.

Ще одне вікно спіткала доля попередніх.

- Револьвера у вас нема? - спитав Едай. Кемп сунув руку в кишеню, але завагався.

- Нема, зайвого принаймні.

- Я принесу його назад,- пообіцяв Едай.- Ви ж тут у безпеці.

Кемпові стало соромно за свої слова, і він оддав Едаєві зброю.

- А тепер ходім до дверей,- сказав Едай.

Поки вони розгублені стояли в передпокої, одне з вікон спальні на першому поверсі затріщало від міцного удару і розбилося. Кемп підійшов до парадних дверей і почав, скільки міг тихо, відсувати засуви. Обличчя його було трохи блідіше, ніж звичайно.

- Виходьте відразу,- сказав Кемп.

Через секунду Едай був уже на ганку, і двері за його спиною господар зачинив знову на засув. Якусь хвилину Едай вагався, почуваючи себе в більшій безпеці, коли тулився спиною до дверей, але потім, випроставшись, почав рішуче спускатися з ганку. Він уже перетнув галявину, наближаючись до хвіртки, коли це над травою неначе війнув вітрець, і щось підійшло до нього.

- А заждіть хвилинку,- промовив Голос, і Едай застиг на місці, стискаючи рукою револьвер.

- Ну? - спитав Едай, сполотнілий і похмурий. Кожен нерв у нього був напружений.

- Зробіть мені ласку, поверніться в будинок,- попросив Голос, похмурий і напружений, як і Едаїв.

- Дуже шкодую, але не можу,- трохи хриплим голосом відповів Едай, облизуючи губи.

Голос, здалось йому, звучав ліворуч од нього, і Едаєві спало на думку: чи не вистрілити?

- Куди ви йдете? - спитав Голос.

Обоє зробили швидкі рухи, і з кишені Едая щось блиснуло проти сонця.

Але Едай відмовився від свого наміру й задумався.

- То вже моя справа, куди я йду,- відказав він повільно.

Не встиг він докінчити, як чиясь рука охопила його шию, в спину йому вперлися коліном, і він простягся навзнак на землі. Якось він спромігся витягти з кишені револьвера і навмання вистрелив. Його зараз же вдарили в зуби, і з руки в нього видерли револьвер. Марно він силкувався ухопитися за чиюсь слизьку ногу, спробував підвестися й упав знову навзнак.

- Прокляття! - вигукнув Едай.

Голос засміявся.

- Я вбив би вас, тільки шкода кулі,- сказав Голос. Едай бачив у повітрі, футів за шість од себе, націлений у нього револьвер.

- Ну? - сказав Едай, сідаючи.

- Вставайте! - звелів Голос.

Едай встав.

- Слухайте,- суворо сказав Голос,- тільки без фокусів. Пам’ятайте, що я вас бачу, а ви мене ні. Ви мусите повернутися в будинок.

- Кемп не впустить мене,- сказав Едай.

- Дуже шкода,- мовив Голос.- До вас я нічого не маю.

Едай знову облизав губи. Відвівши погляд від цівки револьвера, він побачив удалині море, темно-синє під полуденним сонцем, зелені пагорби, білу скелю над водою, багатолюдне місто і раптом відчув, яке життя прекрасне. Потім очі його повернулися до маленького металевого предмета, що висів у повітрі за шість футів від нього.

- Що ж мені робити? - спитав він.

- А що мені робити? - відповів Невидимець.- Вам-то допоможуть. Вам треба тільки повернутися назад.

- Спробую. А якщо він пустить мене, чи обіцяєте ви не добиватись у двері?

- До вас я нічого не маю,- повторив Голос.

Тим часом Кемп, випустивши Едая з дому, поспішив нагору в кабінет, пройшов між битим склом і обережно визирнув з вікна. Едай, побачив він, стоїть і розмовляє з Невидимцем.

- Чому він не стріляє? - прошепотів Кемп.

Раптом ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого пучка променів.

- Так він віддав револьвер! - скрикнув Кемп.

- ...обіцяйте не добиватись у двері?