Юрій Тис-Крохмалюк - К7

Так і тепер Гаська не могла довго розчулюватися споминами й тугою. Ми наповнили «Сороку» по береги сирівцями для продукції К7 і були вільні. Проте нас ждали інші важливі праці. Семен вимагав провірити Бурлаку, і ми готовилися до мандрівки в непевне.

Перш за все ми прослідили рівнину, на якій осіла «Сорока». Ця рівнина мала вигляд зрізаного верха гори і була неприродно рівна. Ми пройшли тільки її невелику частину, але скрізь її береги спадали стрімко у пропасні глибини. Що було там, унизу — ми не могли провірити.

— Треба буде підлетіти туди «Сорокою» і спуститися вниз! — міркував Семен.

Посуваючися вглиб рівнини, ми помітили наче б дорогу, викуту в камені, що йшла прямою лінією кудись у темінь… Після двогодинного маршу ми побачили у світлі рефлекторів виступи терену, які мали дивно регулярні форми.

— Ідемо туди! — скомандував Семен.

— А може, там хтось є? — непевно спитала Гаська.

Мені теж було не по нутру йти в темне невідоме.

А може, є тут якісь страшні й небезпечні істоти, що не потребують до життя ні повітря, ні тепла? Хто це може знати? Я приспособив на всякий випадок електронну пістолю. Глянув на Гаську. Вона робила те саме. Тільки Семен ішов уперед і освітлював рефлектором околицю.

Годину пізніше ми входили в ледь помітні руїни міста. Це не були руїни в нашому розумінні — поламаних, покинутих мурів. Перед нами стирчали останки металевих споруд, інші лежали на землі, повикручувані в дивовижні форми.

— Наче б якась катастрофа знищила будинки, — промовив Семен.

Він підняв предмет, що мав форму куба й досі не втратив своєї прецизно-гладкої поверхні.

— Предмет, зроблений інтелігентним створінням!

Ми опинилися серед останків невідомих спопелілих виробів.

— Гасю, перевір вік цього попелу!

Гаська приклала до попелу апарат для помірів радіоактивности вуглецю.

— Органічна речовина, — прошепотіла. — Три мільйони років.

Ми збилися в гурт. Справді, стрілка показувала три мільйони років!

Семен глянув на нас:

— Ми на сліді останків культури, яка загинула. Три мільйони років! А люди на Землі існують хіба не довше, як сто тисяч років!

— Чому загинула? З яких причин? Хто творив її?

Ці питання залишалися без відповіді.

— Що ж, можемо тільки відповісти кожний згідно із своєю уявою, — сказав Семен.

— Може, якась космічна катастрофа! — промовила Гаська.

— Атомова війна! — додав я.

Ми снували наші здогади. Певне було тільки одне: що Бурлака був колись планетою невідомого сонця. На ній появилося життя і розвивалося за непорушними законами універсального Всесвіту. І ось з невідомих причин Бурлака відірвався від своєї сонячної системи й помчав у нескінченність. Може, це сталося через могутню силу прадавньої цивілізації, якусь невдачу у велетенському експерименті, що захитала відвічною рівновагою і вирвала Бурлаку з його орбіти?

За три мільйони років, у змінених умовах Бурлака втратив свою атмосферу і мчав тепер у безвість позбавлений сонячного тепла. Мчатиме так у безконечність, якщо світ справді такий нескінченний, як наш мізерний розум собі уявляє.

Нам не було чого далі розчовпувати причин катастрофи. Ми пішли, шукаючи останків прадавнього життя. Але три мільйони років і сама катастрофа знищили те, що було органічне. Живі істоти могли згоріти, розпилитися у просторах, розкластися під порожнечею, а їхні сліди розвіяли прадавні бурі, катастрофи й інші несамовиті сили природи.

Проте ми шукали. Натрапляли на дивні конструкції чи їх останки, які вказували, що будинки, оселі мали нерегулярні форми й виявляли дивні архітектурні стилі й смаки. Знайшли ще велетенські споруди у виді металевих лійок, наставлених до неба, але ніяких більше подробиць, які вказували б, для чого вони могли служити. Ми вирішили припинити дальші розшуки на цій рівнині й пошукати інших осідків дивних істот минулого.

«Сорока» пливла низько понад землею. Ми бачили штучні зміни в конфігурації цієї колишньої планети, постинані верхи гір, вирівняні долини тощо. Тут і там видніли останки міст, в яких ми робили надаремні розшуки. Не можна було ніяк збагнути, в якому технічному напрямі розвивалася тогочасна цивілізація. Не було ознак якоїсь духової культури, що й зрозуміло: вона, мабуть, не могла залишити тривких слідів, тим більше, що ми досліджували терен поверхово, бачили його тільки під світлом рефлекторів і не мали змоги робити справжніх наукових розшуків.

Жаль було нам покидати нашого Бурлаку недослідженим. Але нас ждали інші справи — а настирливі питання стояли примарами перед нами: де ж є наша Сонячна система, в якому напрямі летіти нам до неї, і коли прибудемо туди?

Куди не глянути — Всесвіт був засипаний зорями-сонцями, мільйонами сонць, з яких одне було нашим.

На наші запити Семен пояснив, що ми вели докладні бортові записки. І так у книзі записано всі зміни нашого напряму з поданням докладних кутів, часу лету в кожному напрямі та всі інші потрібні дані. Нам вистачає піднестися поза Бурлаку, зупинитися на місці й упевнитися в напрямі його руху. Тоді треба і нам рушати в протилежному напрямі.

— Ось, наприклад, — пояснював Семен. — Коли ми летіли чотири години туди, а раніше зробили поворот 5 ступенів направо, то тепер, після чотирьох годин лету з тією самою скорістю, мусимо зробити зворот 5 ступенів наліво. Продовжуючи цією методою нашу подорож, ми таки з більшою чи меншою помилкою наблизимося до нашої Сонячної системи, що пізнаємо по нашому Сонці. Його світло зростатиме, і саме його, а не іншого сонця. А тоді ми вже вдома. Нашу Землю розпізнаємо цілком певно, не залетимо ні на Марса, ні на Венеру.

— Але чи твої обчислення певні? — з сумнівом запитала Гаська.

— Що ж, — відповів Семен, — записки вели ми всі, і вони повинні бути досить докладні, щоб дозволити нам повернутися додому.

На цьому наша розмова закінчилася, але згодом ми не раз поверталися до неї, коли треба було міняти скорість лету та його напрям.

Ми обчисляли докладно,