Кірстен Бойє - Скоґландія

— Оце-то номер! — вигукнула Тіна. — Бігом сюди, мамо, та швидше! Тату, скоріше, а то проґавите!

Вона сиділа на канапі у вітальні, набравши повну жменю горіхів з миски, яку мати ставила на стіл щонеділі ввечері, коли по телебаченню йшов серіал «Місце злочину». Це був єдиний фільм, який вони переглядали й досі ще всі троє разом. Якщо по щирості, Тіна дивилася цей детектив лише задля того, щоб зробити приємність батькові й матері. Та ще через те, що все ж таки приємно було час від часу посидіти ввечері отак затишно, всією сім’єю…

Але поки що показували новини.

— Що там таке? — спитала мати. Вона прожогом убігла до вітальні з кухняним рушником у руці. — Господи, я подумала вже, з тобою щось сталося! А власне, чого це я стовбичу весь час сама на кухні й витираю посуд, а ти тут висиджуєш та лускаєш горіхи?

Відповідати Тіна й не думала.

— Показували, як святкують день народження принцеси Скоґландської! — сказала вона. — Дурниці. Уже скінчили.

— Скоґландія? Це теж іще одна досить-таки сумнівна країна, — промовив її батько. Тим часом і він став на порозі, тримаючи під рукою кошика з мокрою білизною.

Тіна мусила визнати, що цієї хвилини в сім’ї тільки вона ледачкувато сиділа на канапі й гризла горіхи. І непогано, до речі, почувалась!

— Та дайте ж мені нарешті слово сказати! — промовила Тіна. — А принцеса — слово честі! — тютінька в тютіньку була схожа на Ярвен, тільки білява! Але обличчям — ну викапана…

— Не думав, що ти дивишся таку придворну хроніку! — кинув батько й одразу зник зі своїм кошиком знов у передпокої. — Краще поцікавилася б політичною ситуацією в скоґландців. Бо вони там справді не мають чим похвалитись! Я, поки не почався детектив, ще порозвішую оце. Не пожери нам усіх горіхів! І не проґав прогнозу погоди!

Тіна невдоволено глипнула йому вслід і сказала:

— Ні, справді, мамо! Ну точнісінько Ярвен, тютінька в тютіньку!

Мати звела вгору брови й відповіла:

— Я просто диву даюся. Через якусь там невеличку схожість ти так гарячкуєш! Хтось завше на когось схожий. Краще йди поможи мені мити посуд!

Тіна відкинулась на спинку канапи й сказала:

— Тато попросив мене не проґавити прогнозу погоди.

Та щойно мати вийшла з кімнати, Тіна кинулась до телефона. Треба розповісти про це Ярвен. Може, згодом та ввімкне нічний випуск новин і побачить свою біляву двійницю. Просто не віриться, що таке буває!

Годині о восьмій зірвався вітер, годині о дев’ятій він обернувся на бурю. В парку метлялися крони дерев, час від часу падали відчахнуті гілки. Сіре хмаровиння пливло небом, затягуючи його темною пеленою, так ніби вже наставала ніч, а буря завивала, наче вовк (хоч Ярвен, власне, зроду не чула, як виють вовки).

Вона стояла на балконі під бічним вікном, сповнена нестримного щасливого почуття. Всупереч негоді, їй хотілося співати. Нараз усе здалося їй можливим, усе-все. Це ж вона, Ярвен — актриса, Малена, принцеса! Це ж вона, Ярвен — серед моря щастя!

І як же добре, що цієї хвилини їй не доводиться сидіти в невеличкому приватному літачку й не трястися над розбурханим негодою хмаровинням! Усе складалося якнайкраще.

Пані Тяркс і пан Гільґард навіть не здивувалися, коли вона повідомила про мамину згоду; ну, звісно, адже вони не знають, який страхополох у неї мама.

— Ми на це й сподівалися! — сказав Гільґард і відразу надіслав повідомлення Больштремові. — Ще до вечора, — додав він, — про це довідаються й віце-король та принцеса.

Ярвен залюбки також якось порозмовляла б із принцесою. Може, навіть утішила б її. Вони могли б заприятелювати, як, наприклад, Тіна й вона, Ярвен. Щоправда, тепер вона вже зовсім не певна, чи Тіна взагалі схоче водити з нею дружбу; адже та навіть не відповідає на есемески. «Можливо, — припустила Ярвен, хоч такого, власне, й бути не могло, — Тіна мені просто заздрить».

Коли впали перші краплі — великі, важкі краплі, кожну з яких Ярвен у себе на голій руці відчувала окремо, вона відступила на крок назад. Чула, як забарабанив по гальці дощ — спершу тихо, потім усе гучніше, все частіше; чула, як у воді зашаруділи, тручись один об одного, камінчики, як краплі, вдарившись у землю, знову трохи підскакували вгору, так немовби прагнули повернутися назад до хмар. Такої могутньої, такої чудової зливи Ярвен ще не бачила зроду. Вона стояла у відчинених дверях на балкон, милувалася й слухала.

Отоді вона й почула його.

— Малі! — гукнув хлопчачий голос.

Спершу Ярвен подумала була, що їй причулося, що той голос їй навіяло лопотіння дощу, адже після того, чого вона зазнала вранці в місті, її вже не дивувало ніщо. Та потім вона переконалася,