Дженні Ерпенбек - Прокляття дому

валіз, їх треба буде порозвішувати, нема проблем, у тебе є постіль, так, тоді просто залиш ключик із чотирма ребрами у вбудованій шафі, хтозна, чи комусь колись він ще знадобиться, мені воно ніби все одно, ти був у підвалі, вимкнути електрику, відключити воду, ні, краще не треба, якби садівник якось з'явився, і віконниці в купальні тримати зачиненими, вже йду, але байдарку ти залиш, я вже сказала орендарям, якщо вони захочуть, то можуть її взяти собі. Рушники, що з ними, віддай їх комусь, якщо тобі не потрібні, допоможи мені поставити лампу, більше в машину нічого не поміститься, так, ти, певно, правий.

Коли вона виїхала, дім ще належав їй та її батькові, адже продавати дім їм не можна було, поки не приймуть рішення про правовласника. Дім належав їй та її батькові, і телефонний кабель ще був підключений. Хоча електрику й воду вже відключили, коли інвестор, якому її батько доручив судові справи, пов'язані з земельною ділянкою, перервав роботи з переобладнання будинку, і дім так і стояв неторкнутим — правда, якби вона повернулася, то змогла б справді без особливих зусиль усе повернути в робочий стан. Тільки одного разу цей ось інвестор зателефонував до нього ще раз і попросив розкопати доріжку перед домом і розрубати електропроводи, а ще перервати водопостачання, щоб уникнути коштів, які могли б на нього лягти, якби комусь спало на гадку поселитися в порожньому занедбаному домі. Він тільки телефонних проводів не чіпав, тому що орендарі з дозволу її батька проклали телефонний кабель до себе в майстерню.

Такими й подібними заняттями він підробляв останніми роками на земельних ділянках навколо озера. Раніше в них називали таку працю без дозволу халтурою, а тепер халтурою були переважно заморожене будівництво або знос. Ще раніше він так само на прохання зведеного Даніелевого брата розкопав піщану доріжку перед бунгало Даніеля, розрубав електричні проводи і перервав водопостачання. Після пожежі дому Шмелінґа він допомагав прибирати територію, земельна ділянка після пожежі раптом страшенно здешевшала, проте для нього ціна все ще була захмарною, зрештою, у його віці так чи так не виплачувалося купувати незабудовану земельну ділянку, та й спадкоємців у нього не було. Наступна негода знову зірве станіоль з даху, бо ж його не приб'єш цвяхами до очерету. Те, що він кріпить до даху купальні кількома шнурками, власне і є халтурою, думає він собі, міцніше затягаючи вузли. Коли приймуть рішення щодо його дому, бо на нього теж уже хтось із колишніх власників подав реституційну заяву, він знайде собі невелике помешкання в районному містечку, з центральним опаленням, продовольчою крамницею неподалік і щоб не надто дорого.

Садівник

Узимку на вихідні, коли вони приїжджають покататися на ковзанах, орендарі бачать подекуди сліди садівника в снігу, вони ведуть від вітальні і провадять то в один бік, то в інший, перетинають обидві галявини, виходять повз палісадник з брами, проте, як видно зі слідів, жодним зі шляхів садівник не ходив більше одного разу. Коли вони зустрічають самого садівника, а це трапляється вкрай рідко, вони запитують у нього, чи не потрібно йому чогось привезти наступного разу — свіжого хліба з пекарні в селі, яєць, макаронів, овочів чи напоїв. А садівник кожного разу тільки дякує, хитає заперечливо головою і йде собі, зі згаслою сигарою в роті. У селі говорять, що орендарі після падіння Берлінської стіни контрабандою продали якомусь західному німцеві справжню майсенську порцеляну. У селі говорять, що садівник уже довший час харчується тільки снігом.

Коли власниця дому приїжджає з Берліна, щоб звільнити дім від речей для інвестора, садівника немає. У нього в кімнаті, як і завжди, стоять стіл, стілець і ліжко, на гачках висить одяг, у кутку стоять гумові чоботи, тільки самого садівника немає. Орендарі не можуть відповісти на запитання, куди він подівся, вони, мовляв, також уже довший час ніде його не бачили, останнім часом йому все важче було ходити, особливо спускатися зі схилу вниз. Чи не трапилося з ним чогось? Ні, відповідають орендарі, такого вони не думають. Спільно з власницею дому та її приятелем із села вони обшукують усю земельну ділянку ще раз уздовж і впоперек, шукають навіть понад берегом. Очевидним є принаймні те, що в домі його немає.

Відтоді ніхто й ніде садівника не бачив, так що врешті через два місяці власниця дому та її батько, на настійні наполягання інвестора, таки дають згоду відділити вогку кімнату садівника від основного дому перегородкою, щоб урешті припинити розповсюдження грибка, який кинувся на стінах його кімнати.

Недобросовісна володілиця

Суд розглянув справу за позовом про конфіскацію земельної ділянки і житлового приміщення за відповідну матеріальну компенсацію. Заслухавши доводи представників відповідача про право користування. Матеріалами справи підтверджено факт належності спірної земельної ділянки. Наявні обставини. Згідно зі статтею дев'ять вісім п'ять Земельного кодексу Німецької Федеративної Республіки. Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке. Вирішення відповідно до законодавства, що регулює земельні відносини. Право на власність. Параграф сімнадцять Земельного кодексу Німецької Федеративної Республіки. Суд іде в нарадчу кімнату. З огляду на вимоги частини два статті двадцять чотири Земельного кодексу. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень, визначених Земельним кодексом. Реституційні претензії. У розмірі різниці сьогоднішньої вартості і вартості без вкладених інвестицій. Суд відхиляє доводи відповідача щодо порушення строку позовної давності. Заперечення відповідача викладено ним у відзиві та підтримано представником у судових засіданнях. Судом до уваги не приймається.

І от вона хоче ще раз зайти в дім. Скориставшись ключем, який все ще є в її в'язці і яким можна відімкнути і зачинити