Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Марс, влаштований інакше, ніж Земля, звернув мало уваги на «Посланницю» та «Чемпіона». Дві події сталися надто недавно для того, щоб їх помітили, бо якби марсіани користувалися газетами, то одного випуску на терранське століття було б цілком досить. Контакт з іншими расами не був для марсіан чимось новим; таке траплялося раніше і трапиться знову. Коли ще одна нова раса була повністю ґрокнута, потім (через терранське тисячоліття чи десь так) приходив час діяти — якщо це було потрібно.

На Марсі сучасні важливі події були трохи іншими. Відділені Старійшини побіжно вирішили відправити людське пташеня ґрокнути все, що він міг, на третій планеті, а потім знову повернулися до серйозних справ. Незадовго до того, десь у терранські часи Цезаря Августа, марсіанський митець створив мистецький твір. Його можна було назвати, не згрішивши проти істини, віршем, музичною композицією чи філософським трактатом: це була серія емоцій, впорядкованих у трагічній, логічній неминучості. Оскільки люди могли осягнути його так само, як сліпий від народження зрозуміти з пояснень, що таке захід сонця, то не мало значення, до якої саме категорії людської творчості його можна було б зарахувати. Важливо було те, що митець випадково відділився від тіла до того, як закінчив свій шедевр.

Неочікуване відділення завжди було рідкістю на Марсі. У таких справах марсіани надавали перевагу тому, щоб життя було замкненим колом з фізичною смертю, яка наступала у слушний, обраний момент. Проте цей митець так заглибився у власну роботу, що забув отямитися; коли ж його відсутність помітили, тіло вже не підходило для їжі. Сам він не помітив відділення і просто продовжував творити.

Марсіанське мистецтво чітко поділялося на дві категорії: створене живими дорослими, — сильне, часто навіть радикальне та грубе; мистецтво Старійшин — зазвичай консервативне, надзвичайно складне та очікувано зі значно вищим рівнем техніки виконання. Ці два види мистецтва оцінювали окремо.

За якими стандартами варто було оцінити цей твір? Він перекидав місток від загального до конкретного; повністю його завершив Старійшина. З іншого боку, творець, який через відчуженість усіх митців навіть не помітив зміни свого статусу, продовжив роботу так, наче все ще був цільним. Чи, може, це був новий вид мистецтва? Чи можна було завдяки несподіваному відділенню від тіла митців під час роботи створити такі витвори знову? Старійшини у пасивній згоді обговорювали захопливі можливості впродовж століть, і всі цільні марсіани з нетерпінням чекали їхнього вердикту.

Цим питанням так цікавилися тому, що це було не абстрактне, а надзвичайно емоційне та релігійне (у терранському розумінні) мистецтво: у ньому описувався контакт між марсіанською расою та жителями п'ятої планети. Ця подія трапилася дуже давно, проте залишалася важливою та викликала інтерес у марсіан так само, як у людей — смерть однієї істоти від розп'яття на хресті через два терранські тисячоліття. Марсіанська раса зіткнулася з жителями п'ятої планети, повністю їх ґрокнула — і вона діяла своєчасно: залишки астероїдів — це все, що залишилося і збереглося від цієї події, а марсіани продовжували плекати та шанувати знищений ними народ. Цей новий мистецький твір був однією з багатьох спроб цілковито ґрокнути всі частини прекрасного досвіду у всій його складності в одному творі. Але перед тим, як його оцінити, потрібно було ґрокнути, як це зробити.

А це була дуже складна проблема.

На третій планеті Валентин Майкл Сміт не переймався пекучими питаннями Марса; він ніколи не чув про них. Марсіанський вихователь та водні брати не переобтяжували його тим, чого він не зміг би осягнути. Сміт знав про знищення п'ятої планети та його емоційне значення так, як будь який школяр вивчає Трою чи Плімутську скелю[18]; але йому не показували мистецтво, яке він не міг би ґрокнути. Його знання були унікальними — значно глибшими, ніж у пташенят з його гнізда, але значно меншими, ніж у дорослих; його вихователь та порадники вихователя серед Старійшин принагідно цікавилися тим, як багато й чого саме зможе навчитися це інопланетне пташеня. З результатів вони більше дізналися про потенціал людської раси, аніж сама ця раса знала про себе: Сміт із задоволенням ґрокав те, чого не знала раніше жодна інша людська істота.

Але саме зараз Сміт просто насолоджувався своєю безтурботністю, якої не відчував уже багато років. В особі Джубала він здобув нового водного брата; у нього з'явилося багато нових друзів, і він насолоджувався захопливим новим досвідом такої калейдоскопічної якості, що у нього не було часу їх ґрокнути; він міг просто відкласти їх, щоб перезавантажити знову потім, на дозвіллі.

Брат Джубал запевнив його, що він швидше ґрокне це дивне та красиве місце, якщо навчиться читати, і витратив цілий день, щоб навчити його читати гарно та швидко, а Джилл показувала та вимовляла для нього слова. Це означало витримати без басейну цілий день, що було великою жертвою, оскільки плавання (якось він зрозумів, що це було фактично дозволено) було сповнене не тільки естетичного захвату, а й майже непереборного релігійного задоволення. Якби не Джилл та Джубал, то він би узагалі ніколи не вилазив з басейну.

Оскільки йому не дозволяли плавати вночі, то ночами він читав. Сміт ковтнув Британську енциклопедію і закусив ведичними та юридичними довідниками Джубала на десерт. Брат Джубал побачив, як швидко він гортає одну з книг, зупинив його та запитав, що саме він запам'ятав. Сміт обережно відповів, тому що це було схоже на тести, які йому час від часу давали Старійшини. Відповіді, здавалося, трохи засмутили його водного брата, і Сміт обрав за необхідне зажуритися у годинний розгляд цієї думки, щоб бути точно впевненим, що відповідав словами, написаними в книзі, — навіть тоді, коли ще не ґрокнув їх усі.

Але він віддавав перевагу не книгам, а басейну — особливо коли Джилл, Міріам, Ларрі, Анна та решта оббризкували одне одного. Він ще не навчився плавати так, як вони, але вперше усвідомив, що може робити щось, чого вони не вміють. Сміт просто пішов на дно і ліг там, занурившись у тихе блаженство — після чого його витягли з таким хвилюванням, що ледь не змусили зануритися в транс. Для нього не було очевидним те, що це пов'язано з його благополуччям.

Пізніше того ж дня він показав це вміння Джубалу, залишаючись на дні впродовж прекрасної години, і спробував навчити цьому свого брата Джилл. Але її це так стурбувало, що він припинив. Це було перше чітке розуміння того, що існують речі, які він може робити,