Ярослав Йосипович Мельник - Чому я не втомлююся жити

І що ж мені робити? Завтра він надішле мені продовження, в якому буде описуватися мій візит до вас і наша з вами розмова...

— Ви думаєте, він настільки проникливий?

— Я вам кажу — це або диявол, або геній. Не знаю, чи всіх це стосується, але мене він бачить наскрізь.

— Заспокойтеся, — лікар замислився. — Тут не все так просто. Я думаю, він не вас бачить, а логіку неврозу, який він вам намагається нав’язати.

— Але навіщо йому це?! — вигукнув я.

— Швидше за все — він сам не знає. Складність боротьби із такими людьми полягає в тому, що вони діють несвідомо, самі не розуміючи до кінця, навіщо роблять те чи інше. Швидше за все, після отримання вашого листа його потягнуло до паперу, оскільки він яскраво уявив вас, ваш теперішній стан. Ви врахуйте — ви для нього вже художня реальність, у нього вже є книги про вас. Тому йому цікаво стежити за вашим розвитком, за ходом ваших подальших рухів душі, дій. Він художник, митець.

— Але мені зовсім мало задоволення від того, що я відчуваю себе піддослідним кроликом, — сказав я, все більше дратуючись. — У вас немає чогось випити?

— Пепсі влаштує? — лікар піднявся і простягнув руку до холодильника на стіні. Він налив мені пепсі, і я залпом випив.

— Дякую, — сказав я, поставивши склянку на стіл. — У мене таке відчуття, що я потрапив у якийсь кошмар.

— Знаєте, що таке кошмар? — він посміхнувся. — Це слабкі нерви і збуджена уява.

— Раніше у мене цього не було, — сказав я.

— Я не впевнений, але, можливо, причина все-таки не в цьому письменнику, а у вас?

— Що ви маєте на увазі?

— Дивіться: у вас завжди жило таємне незадоволення вашою долею, так?

— Ну, припустімо.

— Ви себе весь час дурили — і дурили б далі, якби доля не зіштовхнула вас обличчям до обличчя з тим, хто нагадав вам про вашу юність. Ви ж самі говорили — життя поза суспільством було одним із шляхів, що кликав вас до себе. Ймовірно, у вашому житті випадали години або дні болісного вибору. Потім, коли шлях був обраний, ваші суперечливі почуття, які люди відчувають на роздоріжжі, ваші нарікання, почуття провини — все це пішло у підсвідомість. Ви стежите за моєю думкою?

— Так, — сказав я. — Але всі ці роки я не відчував ніяких особливих мук.

— Але вони все-таки були, мало усвідомлені. Ви їх просто не помічали в собі. Якби їх не було — вас би не схвилював так цей письменник, його доля, його установки. Всі ці роки у вас дрімав глибоко захований комплекс неповноцінності, комплекс загубленого шляху. Ви потай страждали від порожнечі власного життя, слабкої реалізації своєї особистості.

— Гадаю, ви перебільшуєте.

— Аж ніяк. Я можу помилятися в деталях, але в цілому мені все ясно.

— Ви теж ясновидець? — я раптом ні з того ні з сього почав відчувати небезпеку і з боку цього чоловіка: він просто вивертав мене всього.

— Я психоаналітик, — сказав лікар. — Ви заплатили за прийом чималі гроші, і моє завдання дати вам дзеркало самого себе, щоб ви могли успішно впоратися з вашими дещо розладнаними почуттями. Ви багато чого самі зрозуміли, без мене. Але загальна картина у вас відсутня.

— Я напишу цьому придурку листа, — сказав я раптом. — Я забороню йому надсилати свої безглузді книги, і взагалі — турбувати мене.

— І так остаточно потрапите в пастку Тому що в результаті ви дасте йому новий матеріал для роботи. Ті емоції, які ви демонструєте зараз, це величезний скарб для митця. Він пришле наступну книгу, де буде процитовано ваш лист, описана наша з вами розмова.

— Це диявол, — сказав я.

— Я це від вас уже чув. Ось візьміть випийте ці таблетки, — він дістав звідкись пляшечку з жовтими пігулками і вийняв звідти дві штучки. — Запийте. Це вас дещо заспокоїть. Ви зрозумійте одне: ніякої чортівні тут немає. Ви дієте в даній ситуації за звичайною людською логікою. Якщо ви йому напишете обуреного листа з проханням чи наказом припинити шантаж, він відразу здогадається про ваші справжні емоції. А, знаючи результат, неважко простежити шлях до нього. Він, очевидно, добре знає людину, людину взагалі: я суджу з вашої оцінки його творів та й з того, що він майстер вгадувати логіку руху душі, почуттів. Ну так-от: додайте сюди, що він добре розібрався у вас самих, у вашому основному комплексі, у вашому характері. Так що, виходячи з усього цього, зовсім не важко припустити, що ви, перебуваючи в стані, який не зможе не видати ваш лист, — звертаєтеся до психотерапевта. І він добре знає, що можете говорити ви і що може вам відповідати типовий психоаналітик.

— Невже така чортівня можлива?

— Це всього лише розум, інтуїція, ну, якщо хочете, дар божий. Цілком очевидно, що це видатна людина — але вам від цього не легше.

— І він завтра мені пришле цю мою з вами розмову? — запитав я його, жахаючись.

— Цілком можливо, якщо ви розкриєте йому свої сьогоднішні емоції. Ви подаруєте йому точки відліку, і він