Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

— Скажу й про це, — Севілла засміявся. — «Зелені» мають прилад, що дозволяє їм надворі записувати розмову, яка ведеться в будинку. Той прилад збільшує коливання від шибок під час розмови.

— Так, розумію, що ти маєш сказати. Це жахливо. Старого поняття про інтимне життя більше не існує. Ми живемо в скляній клітці, за нами стежать, аналізують, розбирають по кісточках.

Арлетта взяла його руку й стиснула в своїй. — Чи не почуваєш себе інколи в’язнем? Севілла підвів голову.

— Раніше почував, але відтоді, як маю тебе, ні, — він замовк і довго дивився на неї. — Моя свобода — це ти.

— Я зібрав вас з досить визначеною метою, — сказав Севілла холодно й стримано. Хвильку помовчав. Арлетта сиділа праворуч від нього, Меггі — ліворуч, Пітер, Сьюзі й Майкл — навпроти, а Боб і Лізбета — поряд з Меггі. Всі сиділи за столом, біля магнітофона. Севілла окинув поглядом своїх співрозмовників: опозиція її величності всілася ліворуч від нього. І подумав: «Яке безглузде становище. Мені можна було б легко, як це роблять інші, волею провидіння стати великим патроном. Далебі, треба мати добре терпіння, щоб шанувати свободу слова навіть тоді, коли нею зловживають».

— Я хотів би передусім нагадати вам, — провадив він, — про наші виняткові правила додержування таємниці, на які ви погодилися, йдучи сюди працювати. Нагадую, що наш план не підлягає ніякому розголошенню. Він фінансується державним агентством, і саме цьому агентствові ми маємо передати результати нашої праці. Будь-яке порушення цього правила стало б серйозним порушенням нашого зобов’язання — вашого й мого. Ви знаєте, я завжди прагнув, щоб у нас панувала свобода слова й критики. Однак ця свобода втрачає свою силу за порогом нашої лабораторії. Ні про наші успіхи, ні про поразки не повинні дізнатися люди, які непричетні до нашого плану, хоч би які високі посади вони не займали. Повторюю, це — правило абсолютне.

Севілла трохи помовчав, кинувши пильний погляд на слухачів, і подумав: «Влучив у ціль. У Боба й Меггі озвалося сумління. Лізбета залишилася самотньою». Він не мав наміру зрікатися свого лібералізму, але й не хотів погодитися на те, щоб під час диспутів на нього наступали.

— Сьогодні 3 червня, — вів далі. — 6 травня, три тижні тому, Бессі пущено до басейну № 1. Дослід не дав нам того, на що ми сподівалися. Проте можемо сказати, що вже нині в ньому є позитивні елементи. По-перше, ми довели і це безперечно, — що дельфінятко, виховане людиною в своєму середовищі, здатне, коли виростає, спілкуватися з дельфінкрю й спаруватися з нею. По-друге, ми переконалися, що дельфін, виплеканий у цілковитій самотності, лишається сексуально розбірливий і не парується з першою-ліпшою самкою. По-третє, ми довели, що дельфін здатний мати глибокі почуття. Нині веселощі медового місяця трохи згасли, але Іванова поведінка засвідчує про його палку відданість Бессі. Отже, принаймні частково через цю відданість і його винятковий характер, його людська сім’я не може вступити в контакт з ним. По-четверте, цілком можливо, що Іван і Бессі поділилися між собою своїми знаннями. З цілковитою впевненістю це можна сказати про Івана: він навчив Бессі своїм іграм — з м’ячем, гумовим кільцем і палицею. І ще: ми можемо робити такий здогад, що Бессі навчила Івана дельфінової мови. У цьому разі не виникає заперечення, що є велика різниця як за кількістю, так і за якістю між свистом, що його видавав Іван до 6 травня, й тим, що ми чуємо сьогодні. Коли ми досягнемо більшого прогресу в вивченні дельфінових свистів, порівняння цих двох видів свисту викличе великий інтерес у дослідників.

Пітер підняв руку, й Севілла підморгнув йому, що означало: можеш говорити.

— Коли я добре розумію, ви думаєте, що Іванів свист до 6 травня, цебто до його зустрічі з Бессі, нагадував дитяче белькотіння, а зараз він перейшов од белькотіння до дельфінової мови.

Севілла кивнув.

— Я так гадаю. Бессі замінила йому матір у вихованні. Зауважую, що це тільки гіпотеза. Але думаю, що за три тижні Іван навчився багато чому в Бессі. То й стало причиною, що дельфін відмовлявся спілкуватися з нами: його розум був надто зайнятий.

— Мені здається, що не варто робити подібні гіпотези, — озвалася Лізбета, — бо ж ми не годні їх перевірити. Поки що нам невідомо, чи взагалі можна говорити про дельфінову мову.

— Кожен має право робити гіпотези, — відповів спокійно Севілла, — якщо він не подає їх як незаперечну істину. З іншого боку, коли не робити гіпотез, то тим паче не робитимеш дослідів, щоб їх перевірити. — Він помовчав трохи, надаючи змогу Лізбеті відповісти, але та мовчала. — Продовжую, — провадив Севілла. — Хоч дослід таїть у собі певні позитивні елементи, що їх, можливо, ви всі не помітили…

Він не докінчив свою думку.

— Не всі, — озвалася Сьюзі.

Майкл, Пітер, Боб й Арлетта кивнули. Лізбета лишилася байдужа.

— Однак він зовні виглядає цілком невдалим, — довершив речення Севілла. — Присутність Бессі зовсім змінила поведінку Івана: він став веселіший, довірливіший і рухливіший, але…

— Але це не збільшило його творчого пориву, — перебила Лізбета.

Севілла глипнув на неї темними очима.

— Я надам вам слово, коли ваша ласка, — холодно пообіцяв професор, — але я не можу дозволити, щоб ви мене перебивали.

— Перепрошую, — зніяковіла Лізбета.

— Дарма, — відповів Севілла.

Майкл, Сьюзі й Пітер перезирнулись.

— Ми не передбачили того, — вів Севілла, — що Іван зовсім відцурається своєї людської родини й усього себе присвятить Бессі. На мій погляд, Іван не став розумово бездіяльним, просто спілкування з нами його більше не цікавить. Його, потягло до свого роду.

Сьюзі підняла руку.

— Прошу, Сьюзі.

— Ви вважаєте, що тут регрес?

— Ні. Допустимо, як я вже казав, що існує дельфінова мова й мудрість, котра передається її засобами від матері до дитини, а в нашому випадку — від Бессі до Івана.

Руку підняла Лізбета.